Розділ без назви (1)

Усі четверо поволі йшли на південний захід до вечора, майже не розмовляючи. Прямували в бік Ґолдена, де збиралися заночувати. Пройшли повз поховання, яких нині було три, приблизно о четвертій, коли тіні за їхніми спинами видовжились, а спека поступово спадала, дійшли до знака райцентру біля дороги на південному кінці Боулдера. На мить Стю відчув, що кожен з них перебуває на межі, готовий розвернутися й піти назад. Попереду в них — темрява і смерть. Позаду — трохи тепла, трохи любові.

Ґлен витяг із задньої кишені бандану з пейслійським візерунком, скрутив її і пов’язав навколо голови.

— Розділ сорок третій. Лисий соціолог одягає синю пов’язку, — невесело спробував пожартувати він.

Коджак біг попереду, за межі містечка, на Ґолден, радісно внюхуючись у де-не-де розкидані кущики диких квітів.

— Ох, люди, — ледь не схлипнувши, промовив Ларрі. — Відчуття в мене таке, наче всьому кінець.

— Атож, — відгукнувся Ральф. — І в мене те саме.

— Перепочити ніхто не хоче? — без особливої надії промовив Ґлен.

— Та чого ви, тримаймося, — злегка всміхнувся Стю. — Ви, солдатики, вічно жити хочете?

Вони пішли далі, залишивши позаду Боулдер. О дев’ятій вечора вже отаборилися в Ґолдені за півмилі від того місця, де траса номер 6, звиваючись і вигинаючись, біжить понад Кліер-Кріком у кам’яне серце Скелястих гір.

Тієї першої ночі всі спали недобре. Вони вже почувалися, що перебувають далеко від дому, у смертній тіні.