Розділ без назви (1)

— Цього… цього просто не може бути, правда? — вимовила Френ. Вона була вражена, ошелешена, у повній розгубленості.

— Це правда.

— Хто ще?

— Чед Норріс, — сказав він, і Френ знову хрипко зітхнула. З кутика її ока викотилась одна сльоза; вона майже мимохідь її змахнула.

— Тільки вони троє ще були всередині. Це просто диво якесь. Бред каже, там мало бути вісім-дев’ять динамітних шашок у шафі. І Нік — він майже… як подумаю, що він, можливо, практично в руках ту коробку тримав…

— Не треба, — сказала вона. — Ми не можемо точно знати.

— Та й не допоможе це, — сказав він.

Решта четверо загиблих були з людей, які приїхали на мотоциклах: Андреа Термінелло, Дін Вайкофф, Дейл Педерсен і юна дівчинка на ім’я Петсі Стоун. Стю не розповів Френ, що Петсі, яка вчила Лео грати на флейті, вдарило шматком магнітофона «Волленсек», що з ним працював Ґлен Бейтман, і майже відрізало голову.

Френ кивнула, від чого в неї заболіла шия. Коли вона бодай трохи рухала тілом, лютий біль віддавав у всю спину.

Двадцятьох людей було поранено вибухом, і один з них — Тедді Вейзак із Поховального комітету — не мав шансів одужати. Ще двоє були в критичному стані. Льюїс Дешам втратив око, Ральф Брентнер — середній і безіменний пальці на лівій руці.

— А наскільки я постраждала? — спитала Френ.

— Ну, в тебе хлистоподібна травма, потягла спину і зламала ногу, — розповів Стю. — Мені Джордж Річардсон сказав. Тебе вибухом кинуло через увесь двір. Ти зламала ногу і розтягла спину, коли на тебе впав диван.

— Диван?

— Ти не пам’ятаєш?

— Було щось таке, як труна… як оббита всередині труна…

— То був диван. Я сам його з тебе скинув. Я марив і… ну, добряче в істериці був, певне. Ларрі мені прийшов допомогти, так я йому в зуби дав. Ото в такому стані я був.

Вона погладила його по щоці, а він поклав долоню на її руку.

— Я подумав, що ти загинула. Пам’ятаю, як думав, що ж робити, коли так… Мабуть, я б збожеволів…

— Я тебе кохаю, — сказала вона.

Він пригорнув її — бережно, з огляду на спину — і так вони певний час і лишалися.