Розділ без назви (1)

ҐЛЕН: Зачекайте, зачекайте. Усе по черзі. Тут, чорт забирай, пропозицію висунуто!

Рішення внести питання Комітету з перепису населення до порядку денного наступних публічних зборів було проголосовано 7 проти 0.

Тоді Стю запропонував провести збори 25 серпня в глядацькій залі «Мунцінґер» при місцевому університеті, яка вміщує понад тисячу людей.

Ґлен попросив слова й отримав.

ҐЛЕН: Перш ніж рухатися далі, я б хотів назвати ще одну суттєву причину для Комітету з перепису, серйознішу, аніж знати, скільки випивки й чипсів брати на вечірку. Ми маємо знати, хто приходить… але також і хто йде від нас. Гадаю, такі теж є, розумієте. Може, це просто параноя, але я готовий присягнути: були такі обличчя, які я довгий час бачив, а зараз їх не видно. От, наприклад, після глядацької зали Чотоква ми з Лео пішли до будинку Чарлі Імпенінга. І вгадайте, що там було? Будинок порожній, речей Чарлі нема, велосипеда теж.

Вигуки в залі, а також лайка, яку, попри всю її колоритність, наводити тут не буду.

Тоді Ральф спитав, яка користь від знання, хто вибув. Він зауважив, що, можливо, такі люди, як Імпенінг, і хотіли йти до темного чоловіка, то без них і краще. Дехто з членів Комітету зустріли ці слова оплесками, зокрема Ральф, який зашарівся, немов школярик, якщо можна додати таке зауваження.

СЬЮ: Ні, я розумію, що має на увазі Ґлен. Це означає постійний витік інформації.

РАЛЬФ: То що робити? У тюрму їх саджати чи що?

ҐЛЕН: Хоч як некрасиво це звучить, мені здається, нам годиться всерйоз над цим замислитися.

ФРЕН: Ні, пане добродію. Засилати шпигунів… це я ще можу перенести. Але саджати за ґрати людей за те, що їм не подобається, що і як ми тут робимо? Ґлене, Господи! Це вже якась таємна поліція!

ҐЛЕН: Так, десь до цього й доходить. Але наша позиція надзвичайно хистка. Ти ставиш мене в позицію людини, яка виправдовує репресії, і мені це видається дуже несправедливим. От я до вас звертаюся: ви хочете, щоб витік мізків тривав далі, з огляду на нашого Супротивника?

ФРЕН: Усе одно мені це огидно. У п’ятдесяті роки в Джо Маккарті[98] за ворога був комунізм. У нас тепер — темний чоловік. Яка краса!

ҐЛЕН: Френ, а ти готова до ситуації, що хтось винесе звідси в кишені життєво важливу інформацію? Наприклад, те, що матінка Ебіґейл зникла?

ФРЕН: Йому це може розповісти Чарлі Імпенінг. А яка ще в нас важлива інформація, Ґлене? Здебільшого ми хіба не ходимо манівцями, не знаючи ніякої розгадки?

ҐЛЕН: А ти хочеш, щоб він знав, скільки нас? Що в нас із технікою? Що в нас навіть лікаря ще немає?

Френ сказала, що хай уже краще буде так, ніж починати ув’язнювати людей за те, що їм не подобається, як ми ведемо справи. Стю запропонував узагалі припинити обговорення ідеї про ув’язнення з огляду на розбіжність поглядів. Пропозицію було прийнято, проти був тільки Ґлен.

ҐЛЕН: Краще б вам звикнути до думки, що рано чи пізно доведеться цим займатись, і скоріше рано, ніж пізно. Чарлі Імпенінг, який усе розкаже Флеґґові, — то вже дуже погано. Просто треба спитати себе, чи ви хочете помножити те, що знає Імпенінг, на якийсь теоретичний ікс-фактор. Ну хай, ви ж проголосували не обговорювати. Але є ще одна річ: за нас проголосували загалом, не на якийсь час — ви над цим замислювалися? Ми не знаємо, служимо ми тут шість тижнів, шість місяців чи шість років. Я би запропонував рік… оце й буде, як висловився Гарольд, кінець початку. Я б виставив питання про оцей річний термін на наступні загальні збори.

І ще одне — і все. Ми наразі маємо правління за допомогою міських зборів, де ми — обрані представники. Якийсь час усе буде добре, поки тут буде близько тисячі людей, а коли стане забагато, то на збори здебільшого ходитимуть люди й групи, які збиратимуться вирішувати власні питання: фторування води, запровадження якогось прапора тощо. Я пропоную серйозно замислитися, як перетворити Боулдер на республіку до кінця наступної зими чи початку весни.

Пропозицію Ґлена було обговорено неофіційно, але ніяких дій щодо неї не відбулося. Нік отримав слово і доручив читання Ральфові.