Розділ без назви (1)

Чоловіки перезиралися, їм було незатишно.

Чед поділив групу на команди по шестеро. Він і ті двоє, що лишилися, поїхали готувати місце для тих, кого привезуть. Кожній з команд дали певний район міста для роботи. Гарольдова машина весь день працювала в районі Тейбл Меса, поступово просуваючись на захід від виїзду з платного шосе Денвер — Боулдер. Вулицею Мартін-драйв до перетину з Бродвеєм. Тридцять Дев’ятою, а потім назад Сороковою. Приміські будиночки, яким зараз уже близько тридцяти років, збудовані ще тоді, коли в Боулдері щойно почалося різке зростання населення, будинки з одним поверхом над землею, одним під землею.

Чед дістав протигази з місцевого військового складу Національної гвардії, але вони їм не знадобилися до обіду (обіду? Якого обіду? У Гарольда він складався з банки яблучної начинки для пирогів — більше він не наважився нічого з’їсти), а після обіду вони ввійшли до церкви Святих останніх днів у нижній частині Тейбл-Меса-драйву. Люди прийшли туди, уражені чумою, і померли тут — сморід стояв жахливий.

— Дрова… — промовив один із колег Гарольда високим, гидливим голосом, зі сміхом, а Гарольд розвернувся і, хитаючись, пішов назад повз нього. Зайшов за ріг красивої цегляної будівлі, де раніше була виборча дільниця, випустив із себе яблука і виявив, що Норріс сказав правду: йому полегшало.

Щоб винести з церкви всі тіла, вони працювали до вечора і два рази ганяли машину. Тільки двадцять людей, думав Гарольд, — і вони мають прибрати всі трупи в місті. Це майже смішно. Велика частина попереднього населення Боулдера розбіглася, як зайці, через чутку про Центр тестування повітря, але все одно… Гарольд сподівався, що Поховальний комітет зростатиме разом із населенням, і малоймовірно, що більшість тіл буде поховано до першого серйозного снігопаду (щоправда, він не збирався сидіти тут аж до того часу), і більшість людей так і не дізнаються, наскільки реальною була загроза нової епідемії — до якої вони імунітету не мали.

Комітет Вільної зони просто фонтанує яскравими ідеями, зневажливо подумав він. Комітет почуватиметься просто чудово… звісно, поки в них буде старий добрий Гарольд Лодер, який позав’язує всі шнурки. От для цього старий добрий Гарольд годиться, а для роботи в їхньому смердючому Постійному комітеті — хуй. Боже мій, ні-ні. Усе він не годився, усе не дотягував — щоб зустрічатися з головною красунею класу в середній школі Оґанквіта, та навіть зі шльондрою якою-небудь. Господи Боже, ні, тільки не Гарольд. Згадаймо, шановні, що коли вже повертатися до того провербіального місця, де тварина родини ведмежих спорожнила кишечник у гречці, то тут немає ні предмета для аналізу, ні логіки, ні навіть простого здорового глузду. Якщо ми дійдемо до цього, то все зведеться, бля, до конкурсу краси!

Ну, дехто все пам’ятає. Хтось веде всьому лік, малята. І зветься цей хтось — а можна барабанний дріб, маестро? — Гарольд Емері Лодер.

Тож він повернувся до церкви, витираючи рот і посміхаючись, як тільки вмів, і кивком повідомив, що готовий продовжувати. Хтось поплескав його по спині, Гарольд вишкірився ще ширше й подумав: «Колись тобі лапу за це відірвуть, ти, гівна кусок».

Останній раз вони їхали о 16:15 з повним кузовом уже останніх трупів Останніх днів. У місті машина мусила складно лавірувати між машин, що блокували дорогу, але на трасі Колорадо-119 цілий день працювали три тягачі, прибираючи ті машини в канави обабіч дороги. Вони там лежали, немов іграшки, що їх перевернув якийсь малюк-велетень.

На місці поховання вже були дві помаранчеві вантажівки. Навколо стояли люди, знявши рукавиці, і пальці в них на кінчиках побіліли й поморщилися від того, що цілий день ходили з гумою на спітнілих руках. Палили, безладно балакали. Більшість були дуже бліді.

Норріс і два його помічники тепер перейшли до науки. Вони розстелили на кам’янистій землі великий шмат поліетилену. Норман Келлоґґ, луїзіанець, який вів Гарольдову машину, задом під’їхав до його краю. Кузов із гуркотом відкрився, і перші тіла посипалися на пластик, як частково затверділі ганчір’яні ляльки. Гарольд хотів відвернутись, але боявся, що інші можуть вважати це за слабкість. Дивитися йому було не так уже й страшно: його нервував звук. Звук, із яким вони падали на те, що мало стати їхнім саваном.

Двигун загув басовитіше, і почулося гідравлічне рипіння від піднімання кузова. Тепер тіла посипалися гротескним дощем з людей. Гарольд на мить відчув жаль, такий глибокий, як біль. «Дрова, — подумав він. — Наскільки ж це правда. І оце все від них залишилося. Просто… дрова».

— Гайда! — крикнув Чед Норріс, і Келлоґґ провів машину вперед і закрив кузов. Чед і його помічники взялися за пластикові граблі, і тепер Гарольд усе-таки відвернувся, вдаючи, що дивиться, чи не збирається на дощ, і не тільки він, — але почув звук, який буде переслідувати його у снах — і то був звук дрібних грошей, які сипалися з кишень мертвих, коли Чед і його помічники працювали граблями, рівномірно розкладаючи трупи. Падіння монет на пластик безглуздо нагадало Гарольдові дитячу настільну гру «жабки-стрибунці». Нудотно-солодкий запах розкладу здійнявся в тепле повітря.

Коли він озирнувся, троє людей над силу з’єднували пластиковий саван, крекчучи від напруження. Ще кілька людей, серед них і Гарольд, долучилися. Чед Норріс дістав великий промисловий степлер. Через двадцять хвилин уже частину справи було зроблено, і пластик великою желатиновою капсулою лежав на землі. Норріс заліз у кабіну яскраво-жовтого бульдозера і завів двигун. З буханням опустився подряпаний ківш. Бульдозер рушив уперед.

Чоловік на ім’я Вейзак, також із машини Гарольда, відійшов убік, шкандибаючи, рухами погано контрольованої маріонетки. У його пальцях тремтіла цигарка.

— Слухай, я не можу на це дивитися, — сказав він, проходячи повз Гарольда. — Просто сміх та й годі. Ніколи не розумів, що я юдей, до сьогоднішнього дня.

Бульдозер, підштовхуючи, покотив великий пластиковий пакунок у бік довгої прямокутної ями. Чед дав задній хід, вимкнув двигун, виліз із кабіни.

Жестом покликав людей, підійшов до колишньої муніципальної вантажівки і поставив чобіт на його підніжку.

— Не будемо кричати «ура», — сказав він, — але ви збіса гарно попрацювали. Ми прибрали сьогодні, мабуть, із тисячу штук.

«Штук…» — подумав Гарольд.