Розділ без назви (1)

Це закрило тему розвідників… чи шпигунів, якщо це вам більше подобається.

Тоді слово дали Ґленові, і далі цитую за звукозаписом:

ҐЛЕН: Я хочу перенести те, що ми називаємо наступними публічним зборами, на 25 серпня і запропонувати кілька речей до обговорення на них.

Почну з того, що вас, мабуть, здивує. Ми прикидаємо, що в Зоні приблизно шістсот людей, а Ральф вів гідні захоплення, точні записи кількості людей у великих групах, які до нас прибували, й наші оцінки кількості населення ґрунтуються на цих даних. Але ж люди прибували й жменьками — можливо, по десятку на день у середньому. То сьогодні трохи раніше я пішов до парку Чотоква з Лео Роквеєм, і ми полічили місця в глядацькій залі. Нарахували шістсот сім. Чи це ні про що вам не говорить?

Сью Стерн сказала, що такого не може бути, бо люди стояли позаду і в проходах, коли не могли сісти. Тоді ми всі зрозуміли, до чого веде Ґлен, і, гадаю, доречним буде сказати, що Комітет неначе блискавкою вдарило.

ҐЛЕН: Ми не маємо способу оцінити точно, скільки стояло і сиділо на сходах у залі, але я пам’ятаю збори доволі добре і маю сказати, що за якнайскромнішими оцінками — принаймні сотня. Тож, як бачите, нас тут, у Зоні, вже понад сімсот. У результаті моїх і Лео досліджень пропоную на великих зборах запровадити Комітет із перепису населення.

РАЛЬФ: Ох ти ж — бля буду! Як же я не додумався!

ҐЛЕН: Ні, ти тут не винен. Ти й так між стількома справами розриваєшся, Ральфе, і, гадаю, ми всі погодимося, що вони в тебе йдуть чудово.

ЛАРРІ: Оце так — нічого собі!

ҐЛЕН: …але навіть якщо до нас приходить четверо людей на день, усе одно за тиждень набігає майже тридцять. А мені думається, на день з’являється людей дванадцять-чотирнадцять. Вони на палають бажанням прибігти до когось із нас і оголосити про своє прибуття, звичайно, а без матінки Ебіґейл нема де їх рахувати, щойно вони прибувають.

Френ Ґолдсміт підтримала пропозицію Ґлена винести на порядок денний зборів 25 серпня питання Комітету з перепису населення, який має вести реєстр усіх громадян Вільної зони.

ЛАРРІ: Я обома руками «за», якщо для цього є хороша, практична причина. Але…

НІК: Але що, Ларрі?

ЛАРРІ: Ну… в нас іще так багато клопотів — чи так уже обов’язково з отими бюрократичними папірцями мудохатися?

ФРЕН: Я зараз бачу тільки одну серйозну причину, Ларрі.

ЛАРРІ: Яку?

ФРЕН: Ну, коли Ґлен має рацію, то нам треба для наступних зборів готувати більше приміщення. Такі справи. Якщо до двадцять п’ятого нас стане вісімсот, то ми ж їх не запхаємо всіх у глядацьку залу в парку.

РАЛЬФ: Боже, а я ж про це й не подумав. Казав я вам, що для цієї роботи не годжуся!

СТЮ: Розслабся, Ральфе, в тебе все чудово виходить.

СЬЮ: То де ж нам, у чорта, збори проводити?