Розділ без назви (1)

Очі в неї ще лишалися червоними після плачу на зборах, і Стю подумав, що ніколи не бачив її такою втомленою.

— Оце з маршалом… — почав він.

— Стю, я не хочу говорити про це.

— Ну хтось же має це робити, сонечко. І Нік має рацію. Мене логічно обрали.

— На хрін логіку. А я, а дитина? У нас ти що, логіки не бачиш, Стю?

— Мені треба знати, чого ти хочеш для дитини, — тихо, лагідно промовив він. — Ти мені хіба не достатньо казала? Ти ж хочеш привести її в не зовсім божевільний світ. Ти хочеш їй — чи йому — безпеки. І я хочу. Але я не буду казати це перед усіма. Це — між нами. Ви з дитиною — це якраз головні причини того, що я погодився.

— Розумію, — сказала вона тихо, здушено.

Він узяв її за підборіддя й підняв її обличчя. Усміхнувся їй, а вона спробувала усміхнутись у відповідь. Усмішка вийшла слабка, по щоках потекли сльози, але це вже було краще, ніж не усміхатися.

— Усе буде добре, — сказав він.

Вона поволі хитала головою, й окремі сльозинки летіли в теплий літній вечір.

— Я не думаю, — промовила вона. — Ні, мені так не здається.

——

Вона лежала вночі без сну і думала, що тепло буває тільки від горіння — за це Прометею виклювали очі, — а любов завжди приходить із кров’ю.

І в її серце закралася дивна певність і втамувала біль, немов якась повільна анестезія: урешті вони опиняться по коліно в крові. Від цієї думки їй захотілося обхопити живіт захисним рухом, і вона зловила себе на тому, що вперше за багато тижнів думає про свій сон: темний чоловік, його страшна посмішка… і покручений вішак.

——

Гарольд Лодер у вільний час не тільки ходив із групою добровольців на розшуки матінки Ебіґейл, а ще й працював у Поховальному комітеті, і 21 серпня провів день у кузові самоскида з іще п’ятьма людьми, усі в чоботях, захисних костюмах і міцних гумових рукавичках. Голова Поховального комітету, Чед Норріс, був на Місці поховання № 1, як він сам його називав спокійно і страшно. Розташоване воно було в десяти милях на південний захід від Боулдера, там, де раніше відкритим способом видобували вугілля. Було воно таке саме голе й похмуре, як місячні гори, під палючим сонцем серпня. Чед неохоче погодився на цю посаду, бо колись був помічником трунаря в Моррістауні, штат Нью-Джерсі.

— Це ніяке не поховання, — сказав він на автобусній зупинці між вулицями Арапаго і Волнат, де збирався перед роботою Поховальний комітет. Чиркнув сірником, закурив «вінстон» і посміхнувся до двадцятьох людей, що сиділи навколо. — Це не поховання, а поховання поховання, якщо ви розумієте, про що я.

У гурті кілька людей натягнуто посміхнулися, з них Гарольд найсильніше. У животі в нього весь час бурчало, бо він не наважився поснідати. З огляду на природу роботи, він боявся, що сніданок у ньому не втримається. Він би міг обмежитися пошуками матінки Ебіґейл, і ніхто б йому ані слова на це не сказав, хоча кожній мислячій людині у Вільній зоні було очевидно (якщо крім нього там ще лишалися мислячі люди, щодо чого можна було б посперечатися), що її пошуки групою з п’ятнадцяти людей — це сміховинно, з огляду на тисячі квадратних миль порожніх полів і лісів навколо Боулдера. Та й, звичайно, вона взагалі могла з Боулдера не виходити, про що, здається, ніхто не замислився (що Гарольда зовсім не дивувало). Вона могла оселитися в будь-якому будинку поза центром і, не обходячи всі будинки по черзі, її теж вони б ніяк не знайшли. Редман і Андрос жодним чином не протестували, коли Гарольд запропонував, щоб Комітет із пошуків працював вечорами й у вихідні, тож Гарольд зрозумів, що ті теж зі зникненням змирились і вважали його закритою справою.

Він міг би займатися тільки цим, але кого найдужче люблять у громаді? Кому найбільше довіряють? А тому, звичайно, хто робить брудну роботу і при цьому всміхається. Тому, хто робить таку роботу, на яку ти наважитися не можеш.

— Це буде як ховати дрова, — пояснив Чед. — Якщо ви візьметеся до справи з цією думкою, то все буде гаразд. Комусь із вас доведеться проблюватися просто одразу. Тут немає чого соромитися: просто постарайтеся відійти кудись, де вас решті не буде видно. А коли вже поблюєте, то вам буде легше про це думати: дрова. Просто дрова.