Розділ без назви (1)

— Ні, це не я, Патті, чесно!

— То був твій батько! З потойбіччя! Звідти! — сказала Патті інша дівчина, на думку Надін, добре відтворивши голос Бориса Карлоффа[95].

— Не забувай, що він на тебе дивиться, як будеш знову знімати труси на задньому сидінні Леонардового «доджа»!

Цей дотеп зустріли черговим вибухом сміху. Коли він угамувався, Надін проштовхалася до Рейчел і смикнула її за руку. Вона хотіла дізнатися завдання і тихенько втекти.

— Надін! — закричала Рейчел. Її очі весело блищали. Щоки розчервонілися, як троянди. — Сідай, дізнаймося, що тобі духи скажуть!

— Та ні, не треба. Я тільки прийшла дізнатися, що задавали з…

— Та ну те завдання в пень! Це важливо, Надін! Це особливий час! Тобі обов’язково треба спробувати. Сідай ось біля мене. Джейні, ти на той бік.

Джейні сіла навпроти Надін, і після наполегливих прохань Рейчел Тіммз Надін опинилася біля планшета; вісім її пальців злегка торкались одного з його кутів. Чомусь вона озирнулася через плече, шукаючи дівчину в окулярах. Та зважено кивнула їй, і флуоресцентні лампи вгорі відбилися в лінзах її окулярів та перетворили їх на два великі спалахи.

І тут стало страшно, згадала Надін, дивлячись на інший планшет у світлі ліхтарика, але ті слова, що вона казала дівчині в окулярах, знову їй згадалися: це ж просто гра, заради Бога, та що взагалі страшного може статися в місці, де під зав’язку напхалися дівчата і регочуть? Якщо існувала гірша атмосфера для викликання духів — чи злих, чи ні — то Надін просто не могла її уявити.

— А тепер тихо всі! — скомандувала Рейчел. — Духи, чи маєте ви що сказати нашій сестрі — спортсменці, відмінниці й просто красуні Надін Кросс?

Планшет не ворухнувся. Надін стало трохи ніяково.

— Іні-міні-чилі-біні!.. — тепер та дівчина, яка відтворювала голос Карлоффа, так само вдало відтворила голос лося Бульвінкля. — Духи готові говорити![96]

Знову сміх.

— Цитьте! — наказала Рейчел.

Надін вирішила, що якщо жодна з дівчат не почне ворушити планшет і ніякого дурного послання він не напише, то вона зробить це сама, хай буде яке-небудь коротке й зрозуміле послання, наприклад: «БУУУ!», — тоді вона зможе дізнатися завдання і спокійно піти.

Щойно вона зібралася спробувати, як планшет різко смикнувся під її пальцями. Олівець намалював чорну діагональ на чистому аркуші.

— Стійте! Так нечесно, духи, не пересмикуйте, — сказала Рейчел дещо нервово. — Це ти, Надін?

— Ні.

— Джейні?

— Нє-а. Чесно.