Розділ без назви (1)

— Ой. Та дякую. Навіть не знаю, чи хочу я цим займатися.

— У тебе все чудово вийде. І в тебе, і в Сьюзі. Ну, я пішла, Френ. Побачимося.

Вони попрощалися. Френ поспішила до квартири: їй хотілося спитати в Стю, чи не знає він якихось подробиць. Зникнення старої, яке відбулося так швидко після вчорашніх зборів, викликало в її серці якийсь забобонний жах. Їй не подобалася неможливість порадитися щодо важливих рішень — наприклад, щодо відправлення людей на захід — із матінкою Ебіґейл. Коли вона пішла, Френ відчула, що на її плечі лягає завелика відповідальність.

Коли вона повернулась, у квартирі нікого не було. Вони зі Стю розминулися приблизно на п’ятнадцять хвилин. Під цукорницею лежала проста записка: «Повернуся до 9:30. Я з Ральфом і Гарольдом. Не хвилюйся. Стю».

«З Ральфом і Гарольдом?» — подумала вона, і її раптом пройняв інший страх, не пов’язаний із матінкою Ебіґейл. Та чому ж мені треба боятися за Стю? Господи, якщо Гарольд спробує зробити щось… ну, щось учудити… Стю його на шматки розірве. Хіба що… хіба що Гарольд підкрадеться ззаду, наприклад, і…

Вона обхопила себе за лікті, їй стало холодно; що ж усе-таки Стю робить разом із Ральфом і Гарольдом?

«Повернуся до 9:30».

Господи, і довго ж.

Вона постояла на кухні ще одну мить, насуплено дивлячись на свій рюкзак, який поставила на кухонний стіл.

«Я з Ральфом і Гарольдом».

Отже, хатинка Гарольда там, на Арапаго, буде покинута до дев’ятої тридцяти цього вечора. Хіба що, звичайно, вони там, а коли вони там, то вона може до них приєднатися й задовільнити свою цікавість. Велосипедом туди можна доїхати моментально. Якщо там нікого немає, то, може, вона знайде щось таке, що її заспокоїть… чи… але про таке вона намагалася не думати.

«Заспокоїть? — дражнився її внутрішній голос. — А може, ти зовсім з глузду зсунешся? От, скажімо, ЗНАЙДЕШ ти щось таке? Що тоді? Що ти зробиш?»

Френні не знала. Власне, ані найменшого уявлення не мала.

«Не хвилюйся. Стю».

Але було чого хвилюватися. Той відбиток у її щоденнику вказував на те, що причини для хвилювання є. Бо людина, здатна вкрасти щоденник і крадькома прочитати твої думки, — то людина без особливих принципів і совісті. Така може підкрастися ззаду й зіштовхнути з висоти. Чи вдарити каменем. Або ножем. Чи вистрілити.

«Не хвилюйся. Стю».

«Але якщо Гарольд зробить щось таке, то його перебування в Боулдері на тому і скінчиться. Що ж він зробить тоді?»

Але Френ розуміла, що він зробить. Вона не знала, чи справді Гарольд такий, як вона припускала, — ще не знала точно, — але в глибині душі розуміла, що для таких нині місце у світі знайдеться. Ще й як знайдеться.

Вона швидкими рухами вдягла рюкзак і пішла до дверей. За три хвилини вона вже котила велосипедом по Бродвею в бік Арапаго під ясним полуденним сонечком і думала: «Вони виявляться просто у вітальні Гарольда, будуть пити каву й говорити про матінку Ебіґейл, і все буде гаразд. У всіх все буде чудово».

——