Стю кивав. Щось таке він весь час і хотів зробити. Священні корови чи ні, Бог чи ні, але цю жінку не можна просто так облишити, щоб вона блукала. Це вже пов’язане не з релігією — то просто черствість і байдужість.
— А якщо ми її знайдемо, — сказав Гарольд, — то спитаємо, може, їй щось потрібно.
— Наприклад, щоб підвезли назад до міста, — втрутився Ральф.
— Принаймні ми зможемо знати, де вона і як, — мовив Гарольд.
— Добре, — сказав Стю. — По-моєму, збіса гарно придумано, Гарольде. Тільки дай для Френ записку лишу.
Але поки Стю писав, йому все кортіло озирнутися через плече, дізнатися, що робить Гарольд, коли йому не видно, і який у нього при тому вираз очей.
——
Гарольд отримав те, що хотів, — він мав дослідити звивисту ділянку дороги між Боулдером і Недерлендом, бо вважав це місце найменш імовірним. Він не вважав, що сам міг би дійти пішки до Недерленда, не кажучи про цю божевільну стару пизду. Зате приємно покатається й матиме змогу подумати.
Тепер, о чверть на сьому, він уже повертався назад. Його «хонда» була припаркована у відпочинковій зоні, а він сидів за столиком для пікніка, попиваючи колу з кількома «Слім Джимами». У рації, що звисала з руля «хонди» з висунутою на всю довжину антеною, потріскував голос Ральфа Брентнера. Радіо працювало лише на коротких відстанях, а той виліз кудись аж на гору Флеґстафф.
— Амфітеатр «Світанок»… нема ознак… на цьому сходження закінчую…
Потім почувся голос Стю, він сильнішав і ближчав. Той перебував у парку Чотоква, лише в чотирьох милях від Гарольда: «Повтори, Ральфе!»
Почувся голос Ральфа, він просто кричав. Ще до серцевого нападу докричиться. Ото буде приємне завершення дня. «Тут нема її ознак! Спускаюся вниз, доки не стемніло! Прийом!»
— Десять-чотири, — розгублено відгукнувся Стю. — Гарольде, ти чуєш?
Гарольд підвівся, витираючи жир від «Слім Джимів» об штани.
— Гарольде! Викликаю Гарольда Лодера! Гарольде, ти мене чуєш?
Гарольд виставив середній палець, «кинув пташку», як про це казали неандертальці в оґанквітській школі, до рації, а потім натис кнопку і приємним голосом, з правильною мірою розчарування, промовив:
— Я тут. Заїхав убік… здалося, щось побачив у канаві. А то був просто старий піджак. Прийом.
— Так, окей. А чому б тобі не приїхати до Чотокви, Гарольде? Почекаємо на Ральфа.
Любиш командувати, так, мудодзвоне? Я б дещо для тебе знайшов. Таки знайшов би.
— Гарольде, ти чуєш?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Протистояння. Том 2» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (1)“ на сторінці 112. Приємного читання.