Розділ без назви (1)

— А ти ж знаєш, які дощиська зараз майже щовечора поливають, — закінчив Ральф, поки Стю наливав йому каву. — Якщо вона промокне, точно застудиться. А тоді що? Запалення легень, напевне.

— І що ж ми тут зробимо? — спитав їх Стю. — Ми ж не можемо змусити її повернутися, якщо вона не хоче.

— Ну, ні, — погодився Ральф. — Але в Гарольда є класна ідея.

Стю перевів очі на Гарольда.

— Як справи, Гарольде?

— Чудово, а в тебе?

— Прекрасно.

— А Френ? Дбаєш про неї? — Гарольд не відвів очей, вони світилися приємним, дещо жартівливим сяйвом, але Стю на мить відчув, що усміхнені очі Гарольда подібні до блиску сонця на поверхні кар’єру Брейкмен на його батьківщині: вода приємна на вигляд, проте має такі глибини, куди сонячні промені ніколи не дістають, і протягом років четверо хлопчаків розпрощалися з життям у тому оманливо приємному кар’єрі.

— Як можу, — відказав він. — А що ти придумав, Гарольде?

— Ну от дивися. Я розумію, про що каже Нік. І про що — Ґлен. Вони визнають, що Вільна зона вбачає в матінці Ебіґейл теократичний символ… і вони доволі точно відображують ситуацію в Зоні, так?

Стю сьорбнув кави.

— Що значить «теократичний символ»?

— Я б так сказав про земний символ домовленості з Богом, — промовив Гарольд, його повіки трохи опустилися, — як Святе Причастя чи індійські священні корови.

Стю трохи пожвавився.

— А, ясно. Оті корови… це ті, яким можна по вулицях гуляти, вони там затори створюють, так? Можуть до крамниць заходити, а можуть узагалі піти з міста.

— Так, — погодився Гарольд. — Але більшість із тих корів хворі, Стю. Вони завжди на межі голодної смерті. У деяких туберкульоз. І все тому, що вони, власне, символ. Люди переконані, що Бог про них подбає, так само як і наші — що Бог подбає про матінку Ебіґейл. Тільки от у мене є сумніви щодо такого Бога, який дає бідолашній дурній корові ходити й страждати.

Ральф на мить зніяковів, і Стю зрозумів, що він відчуває. Він і сам це відчув і від того зрозумів, наскільки серйозно сприймає матінку Ебіґейл. Слова Гарольда межували з блюзнірством.

— У всякому разі, — швидко сказав Гарольд, віддаляючись від індійських священих корів, — ми не можемо змінити ставлення людей до неї…

— І не хочемо, — втрутився Ральф.

— Правильно! — вигукнув Гарольд. — Адже вона нас звела разом, і то не зовсім за допомогою радіо. Моя думка така: осідлати наші вірні байки і провести вечір, розвідуючи місцевість на захід від Боулдера. Якщо триматимемося відносно близько, то можна буде зв’язуватися по рації.