Розділ «КНИГА ЧЕТВЕРТА»

Перегрин передавав аматорські відео та супутникові зображення інших місць Глобального Дня Погрому Мілтона, але все було милосердно розмитим: дим і тіла, які спотикаються у вогні, і хтось стріляв, тримаючи на собі портативну версію антигравітаційної установки. Ще один землетрус вдарив по його кістках, — тоді, коли Патриція стрибала мотоциклом між руїнами церковного притулку для бідних, використовуючи зруйнований дах як дорогу.

"Тотальний Деструктор" пересувався вулицею Місіонерів, усі його шість ніг знаходилися у відмінному балансі, незважаючи на руїни з каменю. Лоуренс відразу відзначив відмінну роботу рук Танаа — це павук був сексуальний, як пекло, рухи його тіла були маже ідеальними, але це було до того, як він побачив трупи. Там, в руїнах останнього хорошого бару у місті, були покручені залишки цього японського хлопця, Кавасіми (костюм Армані, який вперше виглядав менше, ніж ідеальний). І меншого ростом Тейлора, на зламаному паркувальному лічильнику, з розтрощеною грудною кліткою. Він був нерухомий, але рухався, коли його підкидав землетрус. Потім хмара диму закрила їх.

Коли Патриція повернула на вулицю Місіонерів, Лоуренс побачив номер 2333 — це була третина вулиці, де стояв старовинний торговий центр, за Зеленим Крилом якого ховалася небезпека, крім того, половини будівлі просто не існувало. Передні стіни та більшу частину інтер'єру просто зрізали. Ніби хтось зробив масивний укус. Ви могли бачити відкриті балки, опори і виступи на зрізаних стінах, і навіть зношені кінці килимових покриттів. Будівля осіла під нерівним кутом до землі. Коли вони наблизились, з одного з передніх шипів ТДС вилетіло полум'я, неприродно яскраве, кольору апельсинової содової.

Якась істота вилізла з ями, яка була перед містком на 2333. У всякому разі, людина. Чоловік був покритий з голови до ніг чимось блідо-коричнево-зеленим, як зацвілиий хліб, і у Лоуренса зайняло трохи часу, щоб зрозуміти, що це був Ернесто, без усі чарів та заклинань, що його захищали. Ернесто вийшов на тротуар і шукав щось органічне, щоб використати як зброю — траву, що проростає через цемент, дерева в металевих клітках, але вся територія була зачищена ТДС. Антигравітаційний промінь звільнив його від ваги, і Ернесто почав підніматися вгору швидше, ніж Прия. А потім зник. Земля здригнулася знову, а шум пробився до барабанних перетинок Лоуренса навіть крізь шолом.

Все це сталося у той час, як Патриція наближалася до ТДС на їхньому мотоциклі. Вона притормозила з поворотом і Лоуренс вилетів у купу сміття, з колінами до обличчя. Коли він виліз з купи мішків, стягнув шолом і подивився вперед, мотоцикл уже їхав сам по собі, а Патриції ніде не було. BMW вдарив ТДС по одній з телескопічних ніг і відскочив, крутячи колесами у повітрі. ТДС рухався, шукав цілі, виконував бездоганні переміщення, але Лоуренс ніде не бачив Патриції.

Вона несподівано з'явилася на боці ТДС, балансуючи на руках і ногах на корпусі, напевне шукаючи там слабке місце. Патриція досягла з'єднання між ділянками панцира і сегментованої шиї і злегка сконцентрувалася. Вона не виглядала людиною, яка тільки що спостерігала, як вмирають всі її товариші, а скоріше як акушерка, яка виконує складне завдання, дістаючи дитину за ускладнених обставин. Її плечі напружились, а рот скривився вбік, а потім обидві її незахищені руки увішли всередину мілтонової машини-вбивці.

Вона отримала удар струмом. На мить вона стала жорсткою, а потім епілептиком, коли по ній пройшлися тисячі вольт. Але продовжувала копати далі, поки не знайшла правильного біта схеми.

ТДС хитався назад і вперед, намагаючись скинути її. Один з його лазерів стріляв біля неї, але не міг повернутися настільки, щоб її дістати.

Вона знайшла те, що шукала, і навіть обсмаживши свою шкіру, як до гарячого посуду, вона посміхнулася. Тоді зосередилася сильніше, і одна блискавка зірвалася вниз з верхніх шарів атмосфери, проникаючи туди, куди Патриція її скерувала — глибоко всередину ТДС.

Машина хитнулася набік, так що Патрицію зсунуло з неї і вона приземлився спиною на зубчастий шматок бетону з чавкаючим звуком. Машина упала на дорогу, підібгавши всі ноги під себе.

Лоуренс побіг до Патриції, розмахуючи руками і перестрибуючи перешкоди. Через сичання газу в повітрі його жалюгідної лайки зовсім не було чути, але його очі були сфокусовані на лежачому тілі з хребтом, опертим на грубу шпору тротуару. Будь ласка, будь ласка, будь ласка, будь в порядку, я віддам все, чим володію, великим або маленьким. Він прокручував це в своїй голові, коли перестрибував уламки сірого та чорно-червоного кольору. Він був настільки жорстоким з нею години тому, але тепер відчував у своїх ватних колінах та тремтячому тазу, що історія його життя зрештою була спільною історією з Патрицією, до кращого чи до гіршого усе йшло, і якщо вона закінчила своє життя, його історія теж закінчиться.

Він спіткувся, впав і продовжив біг, навіть не вставши як слід. Він хрипів, задихався і перестрибував якісь фігури, перестрибував усі руїни у світі, дивлячись тільки на Патрицію.

Він добіг. Вона дихала, не дуже добре, але дихала. Неглибокими швидкими вдихами. Її обличчя було липким від поту і наполовину опалене. Він нахилився над нею і намагався сказати, що все буде добре, але тоді на них націлилося знаряддя вбивства.

Пістолет знаходився у наманікюреній руці, яку він упізнав. Рука з перев'язаним зап'ястям зникала всередині горохово-зеленого светра, який щільно обтискав шию — гостра голова Ізабель стирчала зверху.

— Мілтон помер, — сказала Ізабель. — Мілтон вбитий. Скажи мені, чому я не повинна зробити їй дірку у голові.

— Будь ласка, — сказав Лоуренс. — Будь ласка, не роби цього.

— Скажи мені, — сказала вона. — Скажи мені, чому я не повинна зараз її убити. Я хочу знати.

Він не міг вирвати зброю з її руки, перш ніж вона натисне на спусковий гачок.

Тому Лоуренс розповів Ізабель всю історію, зберігаючи свій голос настільки беземоційним, наскільки міг. Як він познайомився з Патрицією, коли вони були дітьми, і вона була найдивнішою дівчиною, яку він бачив, і як він заплатив за те, що був її другом. А тоді виявилося, що вона була справжньою чаклункою, яка могла говорити з тваринами, і як вона зуміла пробудити комп'ютер думати про себе і як врятувала йому життя. Вони були лише двома дітьми в жахливому м'якому тиску з усіх сторін, включаючи школу, і вони не могли бути відкриті один для одного, як вони хотіли, але вони намагалися. Вони виросли і знову зустрілися один з одним, і на цей раз Патриція була у своєму суспільстві відьом, які допомагали людям і мала лише одне правило — проти того, щоб бути занадто гордою. І як, хоч Патриція мала своїх друзів-магів, а Лоуренс мав своїх друзів з наукових кругів, вони все ще були єдиними, хто міг розуміти один одного. І як Патриція використала свою магію, щоб врятувати Прию від порожнечі, що стало основною причиною того, що вони змогли продовжувати працювати з машиною, яка могла розколоти Землю навпіл.

У Лоуренса було таке відчуття, що якщо він хоч на секунду зупиниться, то ніколи не зможе заговорити далі. І він продовжував говорити так довго, як міг, ледь вдихаючи повітря між словами, і намагався скласти речення як можна переконливіше.