Розділ «КНИГА ЧЕТВЕРТА»

Вона запропонувала кільце знову. Лоуренс однак не взяв його.

— Це не була машина кінця світу, — сказав він.

— Ні? Тоді що це було?

— Це довга історія. Слухай, я не можу бути серед людей прямо зараз. Нічого особистого. — Він зробив крок, щоб закрити двері, але її витягнута рука з сімейною реліквією заважали цьому.

— Чому ні? У тебе є дивне відчуття? Подібне до того, що ти покритий сміттям, яке прилипло до шкіри, і не можеш упізнати інших людей, що належать до твого виду?

— Ні, ні! Чому ти питаєш про щось подібне?

— Ой, ну... нічого. Просто... останнім часом, кожного разу, коли я чую, що хтось каже, що не може бути серед людей, я починаю турбуватися, що...Неважливо.

— Це просто тому, що всі мої друзі знаходяться у Седонії, а я тут сам. І я все ще досить розбитий тим, що ти зробила в Денвері.

— Що вони всі роблять у Седонії?

— Переважно? Шукають способи вбити вас та ваших друзів. Напевно, використовуючи ультрасоніку, або якийсь антигравітаційний пучок, подібний до того, як було з Приєю, тільки більш спрямований і портативний. Хоча це все-таки лише моє припущення.

— Ой. Дякую. Це було легко.

— Що було легко?

— Вони просили мене прийти сюди і спробувати, чи зможу я дізнатись, що відбувається в Седонії. Вони думали, що ти знаєш.

— І я тобі сказав.

— Так.

— Тому що ти хороший трікстер.

Патриція потупила очі. Вона здавалася менш жорсткою, ніж кількома хвилинами раніше. Потім вона підвела очі — Лоуренс важко дивився на неї. Він раптово згадав, як вона описувала шлях до нескінченності в якості машини апокаліпсису.

Ніхто з них не міг протистояти іншому без сорому. Лоуренс мав впевненість, що більшість дорослих, яких він знав, звикли до цього вічуття взаємної недосконалості. Але для нього це відчуття було новим.

— По правді, — сказала Патриція, — я рада, що ми вияснили цю справу з Седонією. Тому що я хотіла поговорити з тобою про інше.

— Не про Седонію?