Розділ «КНИГА ПЕРША»

— Лоуренс, — сказала Ізабель. — Покажи їм. — Він зрозумів, що вона має на увазі.

Він оголив праве зап'ястя і натиснув на маленьку кнопку. І відчув знайоме відчуття, як пропущене серцебиття або подвійний подих, що не було часом взагалі. Через дві секунди він стояв поруч з красивою ракетою в кільці людей, які дивилися на нього. Всі заплескали. Лоуренс зауважив, що вони також носили браслети на своїх зап'ястях, напевно це було модно. Або було ознакою їхньої групи.

Після цього вони почали ставитися до нього як до члена їхньої групи. Він завоював у них невелику частину їхнього часу, а вони збиралися завоювати частину простору. Всі розуміли, що це був свого роду початковий внесок. Одного разу вони заволодіють набагато більшою частиною космосу — якщо не вони, то їхні нащадки. Вони святкували свої невеличкі перемоги, і мріяли про великі майбутні.

— Привіт, хлопче, — сказав один кудлатий хлопець у джинсах та сандаліях. — Подивись, як я скомпонував цей двигун. Це дуже цікаво.

— Ми скомпонували, — поправила його Ізабель.

Чоловік у водолазному светрі звався Гай, і він був старшим, під сорок років, можливо, навіть під п'ятдесят, з ніби посипаним сіллю чорним волоссям і великими бровами. Він постійно задавав Лоуренсові питання та робив нотатки у своєму телефоні. Він попросив Лоуренса написати своє ім'я і дату народження. — Я нагадаю про себе, коли тобі виповниться вісімнадцять, — сказав він. Хтось приніс Лоуренсові содову і піццу.

До того часу, коли приїхали батьки Лоуренса, киплячи у власних шкурах (після того як вивчили всі тунелі та розв'язки), Лоуренс став талісманом дружної орбітальної ракетної банди. Під час довгої поїздки додому Лоуренс отримав достатньо настанов від своїх батьків, які пояснювали йому, що життя складається не лише з пригод, ради Бога, життя — це довга не завжди приємна дорога і серія обов'язків і вимог. Коли Лоуренс стане достатньо дорослим, щоб робити те, що йому подобається, він також стане достатньо розумним, щоб зрозуміти, що деколи потрібно робити те, що йому не подобається.

Сонце заходило. Вони зупинилася на гамбургери, і батьки більше не читали йому нотацій. Лоуренс непомітно тримав під столом на колінах подаровану йому книгу «Маю скафандр — готовий подорожувати». Він прочитав уже половину.