Розділ «КНИГА ПЕРША»

— Привіт, пташко! Ходи сюди. Я хочу їсти.

— О ні, — сказав Дірпп.

— Я обіцяю, що не буду з тобою бавитися дуже довго, — сказав голос. — Це буде весело. Ось побачиш!

— Хто це? — запитала Патриція.

— Томмінгтон, — сказав Дірпп. — Кіт. Він живе в будинку з людьми, але він приходить в ліс і вбиває багато моїх друзів. Парламент завжди обговорює, що з ним робити.

— О, — сказала Патриція. — Я не боюся маленького кошеняти.

Томмінгтон стрибнув з великого пенька, і приземлився на спину Патриції, як хутряна ракета з гострими пазурами. Патриція охнула і ледь втримала рівновагу.

— Злізь негайно! — Сказала вона.

— Віддай мені пташку! — сказав Томмінгтон.

Біло-чорна кішка важила майже стільки ж, скільки Патриція. І тепер злісно шипіла у вухо Патриції, торкаючись його вусами.

Патриція зробила єдине, що прийшло на розум: вона затиснула бідного Дірппа у кулаці, зберігаючи йому життя, і зігнулася, ставши майже вдвічі меншою, і її голова майже торкалася її ніг. Кіт зістрибнув з неї.

— Змийся і залиши нас самих, — сказала Патриція.

— Ти можеш говорити. Я ніколи не зустрічався з людиною, яка вміє говорити. Віддай мені пташку!

— Ні, — сказала Патриція. — Я знаю, де ти живеш. Але я знаю, хто ваша хазяка. Якщо ви не підете, я розкажу... я розкажу, що ви робите... — Це був свого роду блеф. Вона не знала, хто був хазяйкою Томмінгтона, але її мама знала. І якщо Патриція прийде додому, покрита укусами і подряпинами, то її мати буде перелякана. І піде до хазяйки Томмінгтона. А з матір'ю Патриції ніхто сваритися не хотів, бо вона була дуже доброю у цій справі.

Томмінгтон випустив кігті, його хутро настовбурчилося, а вуха стирчали, як кінчики стріл.

— Відай мені пташку! — викрикнув він.

— Ні! — сказала Патриція. — Поганий кіт! — Вона кинула в Томмінгтона камінцем. Він відстрибнув. Вона кинула ще один. Кіт кудись сховався.

— Ходімо, — сказала Патриція Дірппу, який не мав великого вибору в цьому питанні. — Забираємося звідси.

— Ми не можемо дозволити цій кішці взнати, де знаходиться парламент, — прошепотів Діррпп. — Якщо він піде за нами, він може знайти Дерево. Це було б катастрофою. Треба ходити колами, ніби ми заблукали.

— Ми вже заблукали, — сказала Патриція.