Розділ «Рік третій»

— Тоді чаклунство не зникло б. Це — ще одна причина, чому мірошниченки перестали опиратися. А він ціною життя одного з нас рятує своє життя.

— А ти? Чому ти не намагався перемогти мірошника?

— Не наважився. До того ж, у мене немає дівчини, яка попросила би за мене!

Він засовав по столу свічник — туди-сюди, повільно, але напружено, ніби силкувався знайти відповідь на важливе для себе запитання.

— Послухай-но, Крабате, поки що не вибирай для себе остаточного рішення. Ми повинні разом поміркувати, як допомогти дівчині витримати випробування.

— Я можу подумки їй підказати, що і як треба робити. Це ж легко, ми вже це проходили.

— Не вийде!

— Чому?

— Майстер тобі завадить. Як завадив Янкові. Навіть не сумнівайся!

— Де ж вихід?

— Тобі, Крабате, за літо й осінь треба навчитися не коритись волі Майстра. Коли ми, перекинувшись воронами, сидітимемо на жердині і він накаже засунути дзьоба під ліве крило, ти не підкоришся й засунеш під праве. Збагнув? Цим ти відрізнятимешся від нас, і твоя дівчина здогадається, на кого їй показати пальцем.

— І що я маю для цього робити?

— Тренувати волю!

— І більш нічого?

— Цього більш ніж досить. Зараз побачиш. Почнімо?

Крабат кивнув головою.

— Уяви собі, що я — Майстер. Я наказую тобі щось зробити, а ти робиш навпаки. Наприклад, наказую пересунути щось зліва направо, а ти рухаєш справа наліво. Наказую встати, а ти сидиш! Примушую тебе дивитися на мене, а ти дивишся вбік. Зрозумів?

— Зрозумів!

— Почали. — Юро показав на свічника. — Візьми його й підсунь до себе!

Крабат потягся рукою до свічника з наміром відсунути його до Юра. Та наразився на опір. Якась сила скувала його волю, на мить паралізувала все тіло.