Розділ «Рік третій»

— Нічогенько! — Крабат здвигнув плечима. — Більш-менш!

І розповів про свій похід до Маукендорфа, про танці, про сварку з сільськими хлопцями. Веселенько було, що й казати! Та було б веселіше, якби він пішов туди ще з кимось — зі Сташком чи Андрушем, байдуже з ким.

— Наприклад, із Лишком?

— Ні! — Крабат не злякався Майстрового гніву.

— А то чому?

— Ненавиджу його!

— І ти? — Майстер засміявся. — То ми однаково ставимося до нього. Дивуєшся?

— Так! Не чекав цього від вас!

Майстер роздивився Крабата з голови до ніг. Поблажливо, але не без іронії.

— Мені подобається, Крабате, що ти чесний, відверто кажеш, про що думаєш!

Крабат намагався не дивитися на Майстра. Як розуміти його слова? Чи не криється в них погроза? І зрадів, коли мірошник змінив тему.

— А щодо цієї розмови, запам'ятай: віднині ти сам, за власним бажанням, можеш ходити на прогулянки. Щонеділі. Це — привілей для мого кращого учня. Отак і буде!

Крабат прагнув зустрітися з Юром. А той, навпаки, після недільної розмови за повіткою, уникав його. Якби хоч подумки погомоніти з ним…

Та невдовзі трапилося так, що вони на кухні лишилися самі. Юро натякнув, щоби той набрався терпіння.

— Я не забув про тебе, брате. Як вигострю твого ножа, відразу ж принесу.

— Гаразд! — Крабат зрозумів товариша.

Незабаром Майстер знову кудись зник. На два-три дні, попередив усіх.

Уночі Юро розбудив Крабата.

— Ходімо на кухню! Там поговоримо.

— А вони? — Крабат показав на мірошниченків.