Розділ «Частина третя Роздача»

— Спробую,— сказала та.— Просто ще не знаю, звідки починати.

Погода різко похолодала, та Меті, здавалося, і не помітила, її розум став ніби той її кошик для білизни, переповнений безплідними ідеями, і, намагаючись розібратися у них, вона провела день, караючи себе. Вона вийшла на довгу пробіжку через парк, кинулася прибирати завали, що зібралися по кутках її квартири, навіть взялася прасувати спідню білизну, та нічого не допомогло. О’Нілова смерть мов захлопнула двері перед думками в її голові. Коли Меті подзвонила Краєвскі, був уже вечір.

— Приходь, Джонні. Будь ласка.

— Ти, мабуть, у відчаї.

Її мовчання не зробило нічого, щоб йому стало краще.

— Але ж надворі, чорт забирай, сніг,— запротестував він.

— Справді?

— Двадцять хвилин,— пробубнів він, перш ніж покласти слухавку.

Спливло радше сорок. Він приїхав, тримаючи велику коробку піци.

— Це для мене? — спитала Меті, відчинивши двері.— Як мило.

— Ні, взагалі-то це мені. Я припустив, що ти вже поїла,— він зітхнув.— Але, гадаю, тут вистачить і для двох.

Він був повен рішучості не давати їй розслабитися. Вона не заслуговувала на таке.

Вони прикінчили піцу, спершись спинами на стіну вітальні, крихти розсипались навколо, коробку просто відкинули, на щойно вимитій підлозі знову був гармидер.

— Ти казав Ґреву, що я пишу книжку? — запитала вона.

Він витер пальці об кухонний рушник.

— Вирішив не казати. Не думаю, що це гарна ідея — сказати йому, що я досі підтримую з тобою зв’язок. Ти точно не журналіст місяця у «Кроніклі», Меті. Тим паче,— додав він, і в його голос повернувся відтінок гіркоти,— всі думали, що я тебе трахав.

— Я зробила тобі боляче, так?

— Ага.

— Вибач.

— Гадаю, завжди є шанс, що для мене знайдеться виноска у тій клятій книжці.