Розділ «Частина третя Роздача»

Ще раз похитала.

— Там надворі сніжить, як на тій Алясці, бляха,— заблагав він.

Вона звела погляд, прошепотіла:

— Мені шкода, Джонні.

— В тебе хтось є, так?

Знову жодної відповіді.

Він грюкнув по собі дверима з такою силою, що по підлозі розсипалися папірці.

Розділ сорок восьмий

Вестмінстер — це зоопарк. Там виставляють напоказ великих звірів, замкнутих за ґратами, їхню силу забрали, дух поступово розчавили, їх перетворили на об’єкти висміювання, з маленьким мозком і цілковитим незацікавленням у великих ідеях.

Я надаю перевагу джунглям.

Ранкові газети гупнули об килимки мільйонів домівок, ніби похоронний подзвін для кандидатури Семюела. Всі редактори один по одному вишикувалися за Уркгартом, і це було ясно не лише з тих заголовків, до яких доклав руку Лендлес, але й з більшості інших. Іноді навіть редактори воліють не ризикувати, плисти за течією, а течію невблаганно несло у напрямку Уркгарта.

Лише дві газети з солідної преси пливли проти: «Ґардіан», бо вони були незговірливі й наполегливо підтримували Семюела, та «Індепендент», тому що вони мали аж надто багато думок і відмовилися підтримувати будь-кого.

Настрої розділилися на два табори: прихильники Уркгарта, яким було важко приховати свою впевненість, і прихильники Семюела, які вже вигадували виправдання.

Ще навіть до призначеної години, десятої ранку, велика група парламентарів зібралася біля дубових дверей зали зборів номер 14, і кожен сподівався першим віддати свій голос і забронювати собі примітку в історії. Дедалі густіший снігопад, який починав огортати Вестмінстер, надав цій процедурі сюрреалістичного спокою. Скоро Різдво; на Оксфорд-стріт уже запалили вогники. Мир на землі. За кілька годин, коли оголосять результат, битва скінчиться, всі почнуть тиснути руки й вітати одне одного, хоча на самоті переможці планували взаємні обвинувачення, а невдахи замислювали помсту.

Меті не змогла заснути. Вона почувалася пригніченою, в голові боролося забагато думок. Чому вона так погано ставиться до Джонні? Чому вона упадає за таким чоловіком, як Уркгарт, якого вона ніколи не отримає? Чому в тому, що відбувається навколо неї, вона не може розгледіти сенсу? Забагато глухих кутів. Через них вона почувалася невдахою.

Вона провела ранок, бредучи крізь сніг у пошуках натхнення, та зрештою змокла, ноги замерзли, а волосся злиплося у мокрі пасма. Коли вона з’явилася у Вестмінстері, було щойно по полудню. Сніг перестав падати, і небо набувало кришталево-чистої блакиті, надаючи столиці вигляду сцени з вікторіанської різдвяної листівки. Будівля парламенту видавалася найбільш осяйною, ніби якийсь небачений імбирний пряник, политий глазур’ю. Юніон-Джек на башті Вікторії гордовито напнувся, коли над ним пролетів «Конкорд» на своєму шляху до Гітроу. У дворі церкви Святої Маргарита, що примостилася під крилом великого середньовічного Абатства, хорові співці сповнювали повітря співами і торохтінням, збираючи монетки від туристів. Меті нічого цього не помітила.

У різних частинах палати громад святкування вже йшли повним ходом. Коли Меті пройшла попід тінню Біг-Бена, один з її колег з прес-галереї підбіг, щоб поділитися останніми новинами.

— Проголосували вже майже вісімдесят відсотків. Уркгарт в теплі й добрі. Схоже на розгром.

Він кинув на неї допитливим оком.

— Боже, Меті, у тебе жахливий вигляд,— сказав він, перш ніж побігти далі.