Розділ «Частина третя Роздача»

— Він не може бути таким безпорадним. Знає, як запарювати чай і користуватися офісним комп’ютером, хіба ні?

— Він кавоман і друкує одним пальцем.

— Повільно, зате надійно.

— Ні, просто повільно.

Для Меті це мало значення. Хай хто вліз у той комп’ютерний файл, це був не експерт. О’Ніл не був експертом. Збіг не один в один, та має сенс. Стільки пальців показує на О’Ніла!

Вони повернулися на Сміт-сквер у тіні церкви.

— Знаєте, на цій площі досі використовують газове освітлення,— сказала Меті, вказуючи на орнаментований вуличний ліхтар у них над головами.

— Правда? — Пенні поглянула вгору — і струснула головою від подиву.— Знаєте, я щодня ходила цією площею і ніколи не помічала. У вас гостре око.

— Стараюся.

Вони були біля будівлі штабу. Пенні зітхнула, коли подумала про повернення в будівлю до всього того, що чекало на неї там. Вона стиснула руку Меті.

— Я кохаю його, знаєте. В цьому проблема.

— Кохання не повинне створювати проблем.

— І тут я подумала, яка ж ви мудра! — Пенні засміялася, її сила повернулася.— Дякую, що вислухали. Було добре просто поговорити.

— Дзвоніть. Будь-коли. І бережіть себе.

— Ви також.

Меті повільно пройшлася кілька ярдів назад, до палати громад, незважаючи на холодок, підігріта думками, підпалена нетерпінням, і з однією думкою, що палала яскравіше за всі інші. Чому в дідька Роджер О’Ніл підставив Чарльза і Генрі Колінґриджів?

Розділ тридцять четвертий

Кожен політик має свої принципи. Просто деякі принципи на такій рідкісній хвилі, що знадобився б телескоп у Джодрел-Бенк, щоб визначити їх.

Уркгарт оголосив про свій намір балотуватися на виборах на прес-конференції, зібраній у палаті громад, саме вчасно, щоб охопити ранні вечірні новини і перші видання наступного дня. Це було не якесь там збіговисько на тротуарі, а оголошення, підкріплене історичною атмосферою Вестмінстерського палацу з його шляхетними кам’яними коминками, темним дубовим оздобленням і нестаріючим авторитетом. Все було піднесено, стримано, майже скромно. Ніхто не звинувачував Семюела, Вултона і решту. Біля Уркгарта була Мортіма, і він підкреслив, що це було сімейне рішення. Він справляв враження людини, неохоче втягнутої у крісло влади, яка поставила свій обов’язок перед колегами і країною понад особисті інтереси. Атож, це був політичний театр за ретельно відрепетируваним сценарієм, та Уркгарт зіграв чудово.

Наступного дня, зранку в середу, Лендлес також зібрав прес-конференцію: ще трохи театру, та з цілком іншою атмосферою. Лендлес сидів у одній з розкішних приймалень готелю «Ріц» за довгим столом, уставленим мікрофонами, лицем до камер і питань фінансової преси. Поруч з ним, майже затулений його дебелим тілом, сидів Маркус Фробішер, голова «Юнайтед прес Груп», якого, хоча він теж був промисловим магнатом, тут явно відкинули на другорядну роль. З одного боку великого відеоекрана програвалися найкращі рекламні матеріали «Кронікла», перемішані з кадрами того, як Лендлеса вітають працівники, як він тягне важелі, щоб запустити друкарські преси, і як він загалом керує своєю імперією у теплій і людяній манері. І цей чоловік власного персоною сидів тут, усміхаючись на камери.