Розділ «Частина третя Роздача»

— Йому подобалося вважати, ніби він у близьких стосунках з усією родиною Колінґриджів. Він завжди дбав, щоб місіс Колінґридж надсилали квіти й особливі фотографії, і робив невеликі послуги, коли міг. Він любив усе це.

Меті зітхнула, вдихнула холодне повітря: той самий вітер ніс її дідуся у його подорожі через море. Як би дідусь поставився до того, що вона робить? Вона почувала провину; знала, що зараз для Пенні вона не просто щирий друг, та хіба ж її дідусь не залишив позаду усіх своїх друзів, навіть родину, щоб вчинити, на його думку, правильно? І Меті, як і він, не може зупинятися.

— Роджер у біді, так? Ми обидві щойно його чули, Пенні. Щось таки дійсно зачепило Роджера, щось пожирає його зсередини.

— Я... я думаю, він так звинувачує себе через акції.

— Акції? Ви про акції «Реноксу»? — натиснула Меті, намагаючись приховати приплив тривоги.

— Чарлі Колінґридж попросив його відкрити абонентську скриньку, тому що хотів мати місце для приватної пошти. Ми з Роджером поїхали у Педингтон на таксі, й він відіслав мене все влаштувати. Я знала, що йому самому ніяково. Гадаю, він відчував, що там щось не так. А коли він усвідомив, для чого її використали і скільки халепи це спричинило, він просто почав розвалюватися.

— А чому Чарлі Колінґридж попросив Роджера відкрити скриньку, а не зробив цього сам?

— Гадки не маю. Просто дурна послуга, яку Родж згодився зробити йому. Може, Чарлі почувався винним через те, для чого він збирався її використати. Махінації з акціями.

Вони спиралися на парапет, дивилися на сіру мляву річку. Поруч з ними сіла чайка і зиркнула сердитими жовтими очима, сподіваючись, що їй кинуть їсти. Меті глянула на неї, і пташка залопотіла крильми та зникла, розчаровано покрикуючи.

— Я впевнена, що десь так і було,— провадила Пенні,— що Чарлі чогось соромився. Він використав нас. Одного дня Роджер просто влетів до офісу і сказав, що має невеличке завдання, що воно страшенно конфіденційне і мені треба про нього мовчати. Сидіти тихо, наче відсмоктую єпископу, сказав він. Ви знаєте Роджа. Вдає ірландського поета. Гадає, ніби вміє грати словами.

— Тож ви ніколи не бачили Чарлі Колінґриджа особисто?

— Ні. Я ніколи з ним не зустрічалася. Родж любить працювати з усіма важливими людьми сам-один.

— Та чи впевнені ви, що це був Чарлі Колінґридж?

— Атож, Родж так сказав. А хто ж іще то міг бути?

Порив листопадового вітру закрутив сухе осіннє листя навколо їхніх щиколоток, воно заметушилося, ніби ті пацюки, і Пенні здригнулася.

— О боже, це така жахлива каша!

— Пенні, розслабтеся! Все буде добре. Такі речі вирішуються самі.

Меті взяла Пенні під руку, й вони продовжили йти.

— Чому б вам не взяти кілька вихідних? Роджер зможе трохи прожити й без вас.

— Зможе? Хотіла б я подивитися.