Розділ «Частина третя Роздача»

— Леді та джентльмени, дякую вам,— уривчасто промовив він і, ще не встиг ніхто зітхнути, не те що відповісти, він вийшов за двері та зник.

Розділ двадцять п’ятий

До всіх членів Кабінету звертаються «Високоповажний джентльмен». У цьому зверненні є лише дві неточності...

Уркгарт, мов закам’янілий, сидів у кінці столу. Коли навколо нього вибухнуло бурмотіння і здивовані охи, він не приєднався, не міг. Він довгий час вдивлявся у порожнє крісло прем’єр-міністра.

Це ж він зробив. Самотужки. Знищив наймогутнішу людину в країні. Поки всі навколо столу збентежено белькотіли, подумки Уркгарт повернувся до спогаду сорокарічної давнини, коли ще зеленим військовим новобранцем він приготувався зробити свій перший стрибок з парашутом з висоти дві з половиною тисячі футів над полями Лінкольнширу. Він сидить у відчиненому люці двомоторного «Айлендера», ноги бовтаються у повітряному потоці, а він дивиться на краєвиди за мільйон миль унизу. Стрибок був виявом упевненості, віри в долю, зневаги до того, що жахає решту. Та сам краєвид згори був вартий ризику. Коли Уркгарт з іншими новобранцями вистрибнув, здійнявся вітер, відніс їх убік; один зламав ногу, інший плече, та Уркгарту хотілося відразу ж повернутися і повторити все ще раз.

А зараз, дивлячись на порожнє крісло, він відчував те ж саме. Він внутрішньо кричав від радості, зовнішньо примудряючись виглядати таким самим шокованим, як і всі довкруж нього.

Поки інші затрималися, незібрані через сум’яття, Уркгарт пройшов кілька ярдів назад до офісу головного організатора на Даунінг-стріт, 12. Зачинився у своїй приватній кімнаті й до 10:20 ранку зробив два телефонні дзвінки.

За десять хвилин по тому Роджер О’Ніл скликав збори всього прес-офісу штабу партії.

— Вам доведеться скасувати всі свої обідні плани на сьогодні. Мені тут сказали, що незабаром після першої ми можемо очікувати дуже важливої заяви від Даунінг-стріт. Це цілком конфіденційно, я не можу сказати вам, про що вона, та нам слід бути готовими. Відкладіть усе решту.

Протягом години п’ятьом журналістам з лобі подзвонили з вибаченнями, щоб скасувати обід. З двох з них взяли слово тримати таємницю й сказали, що «на Даунінг-стріт відбувається щось серйозне». Тут не треба було переможця шоу «Кебета королівства», щоб виснувати, що це, швидше за все, має якийсь стосунок до «справи Колінґриджа».

Одним з тих, хто зіштовхнувся з перспективою скасованого обіду, був Менні Ґудчайлд з Асоціації преси. Замість бити байдики, він використав величезну низку контактів і послужливих приятелів, яку він вибудував з роками, щоб упевнитися, що кожнісінький член Кабінету скасував свої плани, щоб з’явитися того ранку на Даунінг-стріт, хоча прес-офіс Номера десять і відмовився підтвердити це. Менні був мудрим і досвідченим старим псом і внюхав кров, тож в обід подзвонив до прес-офісу Букінгемського палацу. Там також, як і на Даунінг-стріт, не мали чого сказати — принаймні офіційно. Та заступник прес-секретаря колись давно працював з Ґудчайлдом у «Манчестер івнінг ньюз» і підтвердив, цілком неофіційно й абсолютно без жодних посилань, що Колінґридж попросив аудієнції о першій.

До 11:25 стрічка АП вже передавала інформацію про секретне зібрання Кабінету й незаплановану аудієнцію, яка очікувалася у Палаці. Це були просто факти. До полудня IRN вже годували місцеве радіо сенсаційною новиною, що прем’єр-міністр «скоро вирушить на таємну зустріч з її величністю королевою. Останню годину у Вестмінстері точилися розмови про те, що він або збирається звільнити кілька своїх головних міністрів і повідомити королеву про значну перестановку в Кабінеті, або ж визнати свою провину в нещодавніх звинуваченнях в інсайдерській торгівлі разом з братом. Ходять навіть чутки, нібито королеві порадили скористатися своєю конституційною прерогативою і звільнити його».

Даунінг-стріт заполонила зграя преси, всі нетерпляче штовхалися. Дальній від славетних чорних дверей бік вулиці потемнів від лісу камер і наспіх піднятих телевізійних ламп. О 12:45 Колінґридж вийшов на ґанок Номера десять. Він знав, що присутність цього натовпу вказувала на зраду. Хтось видав його, знову. Він почувався так, ніби йому в ноги забили цвяхи. Проігнорував вигуки кореспондентів, не поглянув на них — він не дасть їм цієї насолоди. Він від’їхав у Вайтгол, переслідуваний машинами операторів. Над головою чувся гуркіт гелікоптера, що летів за ним. Ще один натовп фотографів чекав біля воріт Букінгемського палацу. Колінґриджева спроба піти з гідністю перетворилася на публічне розп’яття.

Прем’єр-міністр попрохав не турбувати його, якщо тільки в цьому не буде крайньої необхідності. Після повернення з Букінгемського палацу він усамітнився у приватній квартирі на Даунінг-стріт, бажаючи кілька годин побути наодинці з дружиною, але, знову ж таки, його побажання не були враховані.

— Мені надзвичайно прикро, прем’єр-міністре,— вибачився його особистий секретар,— та це лікар Кристіан. Каже, це важливо.

Телефон задзумів: дзвінок з’єднали.

— Лікарю Кристіане. Чим можу прислужитися? І як там Чарлі?

— Боюся, у нас проблема,— почав лікар вибачливим тоном.— Ви ж знаєте, ми намагаємося тримати його в ізоляції, подалі від газет, щоб його не турбували всіма цими теревенями, які сиплються довкола. Зазвичай ми вимикаємо телевізор і знаходимо, чим відвернути його увагу під час новин, але... Справа в тім, що ми не очікували незапланованих репортажів щодо вашої відставки. Мені страшенно прикро, що вам довелося подати у відставку, прем’єр-міністре, але Чарльз у мене на першому місці. Маю ставити в пріоритет його інтереси, зрозумійте.

— Я справді розумію, лікарю Кристіане, і ваші пріоритети абсолютно правильні.

— Сьогодні вранці він почув усе. Усі ці розмови про акції. І про вашу відставку. Він глибоко засмучений, для нього це великий шок. Він вважає, ніби у тому, що сталося, є його провина, і мені прикро казати вам, але він говорить про самогубство. Я сподівався, у нас уже мав початися прогрес у лікуванні, але тепер я боюся, ми на краю справжньої кризи. Не хочу надто тривожити вас, та йому потрібна ваша допомога. Надзвичайно сильно.