Розділ «Частина друга Зняття»

— А хто найвірогідніше приведе нас до поразки на наступних виборах? Лідер довбаної опозиції? Чи Генрі?

— А на ваш погляд? Наскільки точним є те, що ви кажете, Патрику?

Вултон зареготався.

— Вибачте, Френсисе. Забагато дипломатичної тріскотняви. Ви ж знаєте, я навіть не можу поцілувати дружину зранку, щоб не почалося розпитувань про мої наміри. Хочете прямої відповіді? Гаразд. Наша більшість надто мала. З такими рейтингами, як зараз, нас розітруть на порох наступного ж разу. Не можна продовжувати так, як є.

— То в чому вихід? Нам треба його знайти.

— Ми вичекаємо свій час, от що нам слід зробити. Кілька місяців. Підготуємо громадську думку, збільшимо тиск на Генрі, аби той поступився, щоб, коли він це зробить, все мало такий вигляд, ніби ми схиляємося перед тим, чого й хоче публіка, а не потураємо внутріпартійним суперечкам. Розуміння є вирішальним, Френсисе, і нам знадобиться час, щоб вишикувати своїх качок у ряд.

І всім вам треба час підготувати арену для себе, подумав Уркгарт. Старий ти шахрай. Хочеш ту посаду так само сильно, як і завжди.

Він знав Вултона. Чолов’яга не був дурнем, не у всьому. Він уже планував провести якнайбільше вечорів у коридорах і барах палати громад, підкріплюючи встановлені зв’язки, заводячи нових друзів, поїдаючи гумову курку на передвиборчих заходах, збільшуючи свої досягнення. Його офіційний щоденник буде чистенький, він проводитиме менше часу в закордонних відрядженнях і набагато, набагато більше — гасаючи Британією й виголошуючи промови про виклики, з якими зіткнеться країна в наступне десятиліття.

— Це ваша робота, Френсисе, та ще й до дідька ж складна вона. Допомогти нам вирішити, коли настане час. Зарано — і ми скидатимемося на найманих убивць. Запізно — і партія розвалиться. Вам доведеться тримати вухо, хай йому, близько до землі. Я припускаю, ви збираєте відомості ще звідкись?

Уркгарт обережно кивнув у мовчазній згоді. «Він номінував мене на Кассія[33],— подумав він,— вклав кинджал мені в руку». Уркгарт радо відкрив, що він не мав нічого проти цього відчуття, аніскільки.

— Патрику, для мене честь, що ви були таким відвертим зі мною. Я глибоко вдячний за довіру, яку ви мені виявили. Наступні кілька місяців будуть складними для всіх нас, і я потребуватиму ваших безперервних порад. Ви завжди знайдете в мені надійного друга.

— Я знаю, Френсисе.

Уркгарт підвівся.

— І, звісно ж, жодне слово не вийде за межі цієї кімнати.

— Вся моя команда спеціальної служби постійно твердить мені, що у стін є вуха. Я радий, що це саме ви, чиє бунгало розташоване по сусідству! — вигукнув Вултон, грайливо і дещо зверхньо поплескавши Уркгарта між лопатками, коли гість пішов узяти свій червоний кейс.

— Сьогодні ввечері я проводжу прийом, Патрику. Прийдуть усі, найкорисніше зібрання. Ви ж не забудете, правда?

— Атож, ні. Завжди любив ваші вечірки. З мого боку було б грубо відмовитися від вашого шампанського!

— Тоді побачимося за кілька годин,— відказав Уркгарт, підіймаючи червоний кейс.

Коли Вултон зачинив двері за своїм гостем, він налив собі ще одну склянку. Він пропустить пообідні дебати в конференц-залі. Натомість він краще прийме ванну і трохи поспить, щоб підготуватися до напруженого вечірнього графіку. Обмірковуючи розмову, яку він щойно мав, він подумав, чи то не віскі притупило його чуття. Він намагався згадати, як Уркгарт виголосив свою власну опозицію до Колінґриджа, але не зміг. «Хитрий педик. Дайте мені проводити всі розмови». Все-таки це саме те, що очікувалося від головного організатора, й Френсису Уркгарту можна довіряти, чи не так? Сидячи і гадаючи, чи не був він дещо надто відвертим, Вултон так і не зауважив, що Уркгарт пішов з не тим червоним кейсом.

Меті була в піднесеному настрої ще з обіду, відколи відіслала копію своєї статті. Шокуюче опитування громадської думки. Ексклюзив на першій шпальті, коли довкруж самі лише конкуренти. Вона отримала гандикап на цій конференції, це вже напевно. Вона провела більшість пообідньої пори, вдумливо міркуючи про нові двері, що починали повільно прочинятись для неї. Вона щойно відсвяткувала свою першу річницю в «Кроніклі», і її здібності отримували визнання. Ще один такий рік — і, можливо, вона буде готова зробити наступний крок, може, в якості заступника редактора чи навіть і оглядача з простором для написання серйозного політичного аналізу, а не щоденної халтури. А з такими друзями, як Френсис Уркгарт, їй ніколи не забракне інсайдерських історій.