Розділ «Частина друга Зняття»

— Цілковито,— гаркнув він.

— Тоді схоже, що у нас дійсно проблема.

— До біса, так і є.

— Що ж, по-вашому, нам робити, Бене?

— Френкі, якби мої акціонери побачили, як я тут мудохаюся, я б не дотягнув і до обіду. Мене б не стало.

— Ви маєте на увазі...

— Атож. Позбудьтеся його. Грандіозне Бувай!

Уркгарт гостро звів брови, та Лендлес був з тих людей, які, осідлавши коня й рушивши, вже не можуть повернути назад.

— Життя занадто коротке, щоб марнувати його на підтримку невдах, Френкі. Я не для того провів останні двадцять років надриваючи пупа, щоб дивитися, як ваш бос просрав усе.

Уркгарт відчув, як його руку боляче стиснули пальці гостя. За неймовірною хваткою чолов’яги була справжня сила, й Уркгарт почав розуміти, як Лендлес завжди досягав свого. Тих, над ким він не міг домінувати своїм багатством і комерційною потужністю, він поглинав своєю фізичною силою і батогом свого гострого язика. Уркгарту ніколи не подобалося, коли його називали Френкі, а це єдина людина на світі, яка наполегливо це робить. Проте сьогодні, у вечір усіх вечорів, він не протестуватиме. Це суперечка, яку він залюбки програє.

Лендлес нахилився ближче, по-змовницькому, остаточно пришпилюючи Уркгарта в кутку.

— Дозвольте навести вам приклад, між нами. Згода, Френкі? — Лендлес роззирнувся, щоб переконатися, що ніхто не підслуховує.— Одна пташинка сказала мені, що вже дуже скоро «Юнайтед ньюзпейперс» виставлять на продаж. Якщо це так, я хочу їх купити. Насправді я вже мав з ними серйозні переговори. Та ці педикуваті юристи кажуть мені, що я вже й так володію однією групою газет і що уряд не дозволить мені купити ще одну. Я сказав їм: ви кажете мені, що я не можу стати найбільшим газетним власником у країні, навіть якщо я змушу всі заголовки підтримувати уряд?! — піт рясно котився йому по обличчю, та він не зважав.— І знаєте, що вони відповіли, Френкі? Знаєте, що сказали мені ті дебіли? Що саме тому, що я підтримую уряд, я й у біді. Ніби мені навіть моргнути достатньо у бік об’єднаної опозиції, щоб мене порвали. Здійметься паскудний сморід. І ніхто не наважиться встати й захистити мене, от що мені сказали. Це придбання передадуть до Комісії з монополій і злиття, я на місяці погрузну серед стада дорогих юристів у якомусь сраному комітетському кабінеті, змушений слухати купку гомосяцьких мудил, які читатимуть мені лекції щодо того, як мені вести бізнес. І знаєте, що справді до всирачки мене вибішує, Френкі?

Уркгарт кліпнув. Зблизька цей чолов’яга трохи лякав.

— Гадки не маю, Бене. Скажіть, будь ласка.

— Що мене до всирачки вибішує,— знову штрикнув пальцем Лендлес,— це те, що хай які аргументи я використаю, хай що казатиму, зрештою уряд відмовиться дозволити пройти цій угоді. Чому? Та тому, що у них нема яєць, щоб битися,— він видув сигарний дим в обличчя Уркгарта.— І через те, що у вашого уряду нема яєць, мій хрін опиниться під пресом. Вам недостатньо накосячити зі своїми справами, ви ще й мої пересерете!

Лише тоді Лендлес забрав свій палець від грудей господаря. А доти палець так болюче врізався, що Уркгарт був певен — на ранок буде синець. Уркгарт повільно заговорив.

— Бене, ви завжди були добрим другом партії. Я, зі свого боку, надзвичайно ціную те, що ви зробили. Було б непростимо, якби ми не змогли відплатити за цю дружбу. Я не можу говорити за прем’єр-міністра з цього приводу,— насправді нині мені дедалі важче говорити за нього з будь-якого приводу,— та я зроблю все, що від мене залежить, аби підтримати вас, коли ви того потребуєте.

Лендлес кивав.

— Приємно знати це, Френкі. Мені подобається те, що ви кажете, дуже. Якби ж тільки Генрі був таким рішучим!

— Боюся, це не в його натурі. Але я знаю, що він буде неймовірно вдячний.