Розділ «Частина перша Перетасовка»

— Щодо лиха без добра, містере Уркгарт,— колеги Менні підступили ближче, коли той зробив крок вперед,— ви тут, щоб проконсультувати прем’єр-міністра щодо перестановок? За таким невтішним результатом очікується добряча чистка? І чи не означає це нову роботу для вас?

— Ну, я тут, щоб обговорити кілька питань, і гадаю, що одним з них буде перестановка,— відповів Уркгарт з удаваною скромністю.— А ще пам’ятайте, що ми перемогли. Не будьте таким песимістом, Менні.

— Ходять чутки, що ви очікуєте на нову високу посаду.

Уркгарт усміхнувся.

— Не можу коментувати чутки, Менні, тим паче, вам відомо, що це вирішує тільки прем’єр. Я тут, щоб просто надати йому моральну підтримку.

— Ви з лордом Вільямсом консультуватимете прем’єра разом, атож?

Знадобилися зусилля, щоб втримати посмішку.

— А лорд Вільямс уже прибув?

— Більш ніж годину тому. Ми хотіли б дізнатися, чи слід очікувати ще когось.

Уркгарту знадобилася кожна унція досвіду, зібраного за роки в політиці, щоб не виказати свого подиву.

— Отже, мені час іти,— оголосив він.— Не можна змушувати їх чекати.

Він приязно кивнув, розвернувся на каблуках і рушив через дорогу, хоронячи свій план помахати камерам з ґанку Десятого Номеру, щоб це не видалося зарозумілим.

З протилежного боку вестибюлю, вимощеного чорно-білими кахлями, встелений килимом коридор вів до кабінету. Молодий політичний секретар прем’єр-міністра чекав у кінці. Наблизившись, Уркгарт відчув, що молодик почувається ніяково.

— Прем’єр-міністр чекає на вас, головний організаторе.

— Так, саме тому я й тут.

Секретар відступив.

— Він у кабінеті нагорі. Я скажу йому, що ви приїхали.

Обов’язок виконано, і не чекаючи інших натяків на сарказм, він понісся сходами нагору.

Він повернувся за дванадцять хвилин, які минули для Уркгарта в хрусканні пальців, постукуванні по годиннику й нервовому розгляданні портретів попередніх прем’єр-міністрів, які оздоблювали відомий сходовий марш. Уркгарт ніяк не міг позбутися відчуття, якими нездалими були багато з тих, хто займав кабінет ще нещодавно. Жодного натхнення, геть не те, що треба для служби. Натомість такі люди, як Ллойд Джордж і Черчилль, були чудовими лідерами від природи, та чи дозволили б їм досягти висот у наші дні? Один був невибагливим і продав найвище панство; в житті іншого було забагато випивки, боргів і запальності; обидва були гігантами, та жоден з них не пройшов би через сучасні ЗМІ. Натомість світ полишили на пігмеїв, людей малої статури та ще менших амбіцій, яких обрали не за їхню винятковість, а тому, що вони нічого не порушували й дотримувалися правил замість створювати власні, на таких людей... Ех, таких, як Генрі Колінґридж.

Його роздуми урвало повернення політичного секретаря.