Розділ «Частина перша Перетасовка»

— Здається, ми його загубили.

Очі прем’єр-міністра зустрілися з очима голови.

— Вибачте,— додав старший чоловік настільки тихо, що прем’єр-міністру мало не довелося читати по губах.

«За що вибачати? За те, що мій брат пияк? Чи вибачити за те, що я мало не злив вибори, віддав стільки колег під меч, наробив більше шкоди, аніж Геринг[17]? Вибачити за те, що вам доведеться брьохати крізь нечистоти, які загрожують захлеснути нас усіх? Та, зрештою, дякую за небайдужість, старий друже».

Адреналін припинив викидатися в кров, і прем’єр-міністр раптово відчув невимовну втому. Після тижнів постійної присутності людей і жодної хвилини для себе він відчув непереборну потребу побути на самоті. Він розвернувся, щоб пошукати якесь тихіше й приватніше місце, та наштовхнувся на Уркгарта, який стояв прямісінько у нього за плечем. Головний організатор тицяв йому конверт.

— Я тут розвинув деякі ідеї стосовно перестановки,— сказав Уркгарт, опустивши очі, в його голосі відчувалася суміш замішання й нерішучості.— Хоча зараз для цього ще не час, я знаю, що ви обдумуватиме її на вихідних, тож підготував кілька пропозицій. Мені відомо, що ви надаєте перевагу реальним ідеям замість чистого аркуша, тож...— він простягнув цидулку, написану від руки.— Сподіваюся, ви знайдете у цьому користь.

Він вимагав свого місця за найвищим столом, і по праву, а не на запрошення.

Колінґридж поглянув на конверт — і щось усередині нього зламалося, якась маленька стіна, яка тримає ввічливість і чесність порізно. Він підвів на колегу виснажений погляд.

— Ваша правда, Френсисе. Зараз не час. Можливо, саме варто подумати про закріплення нашої більшості, а не про звільнення колег.

Уркгарт застиг у сум’ятті. Сарказм врізався глибоко, набагато глибше, ніж того хотів прем’єр-міністр, який збагнув, що зайшов задалеко.

— Вибачте, Френсисе. Боюся, я трохи стомився. Безперечно, ви праві, варто подумати наперед. Послухайте, я б волів, щоб ви з Теді зайшли до мене в неділю обговорити це. Можливо, ви навіть будете настільки люб’язним, щоб зараз надати Теді копію вашого листа, а потім надіслати ще одну мені на Даунінг-стріт — завтра або трохи пізніше сьогодні.

Уркгартове обличчя не видало всієї бучі всередині нього. Йому аж надто нетерпілося почати перестановки, й він проклинав себе за свою безрозсудність. Якимось чином його природна впевненість покинула його перед Колінґриджем, цим продуктом середньої школи, який, у соціальному відношенні, набрався б клопоту з отриманням членства в будь-якому з Уркгартових клубів. Зміна ролей в уряді збентежила його, вибила з колії; він зрозумів, що в присутності іншої людини виходить з образу. Він припустився помилки і звинувачував у цьому Колінґриджа більше, ніж себе, та зараз не час шукати землю, яка пішла з-під ніг. Натомість він ретирувався в люб’язність, киваючи на згоду.

— Звісно, прем’єр-міністре. Я негайно дам Теді скопіювати лист.

— Краще зробіть копію самотужки. Було б недобре, якби цей список розійшовся тут сьогодні.

Колінґридж усміхнувся, намагаючись повернути Уркгарта до таїнства влади, що висить над Даунінг-стріт.

— У будь-якому разі, гадаю, мені пора йти. На ВВС вже за чотири години захочуть бачити мене бадьорим і сяючим, тож решти результатів я дочекаюся на Даунінг-стріт.

Він обернувся до Вільямса.

— До речі, що той клятий комп’ютер пророкує зараз?

— Уже десь із півгодини, як він зупинився на двадцяти чотирьох. Гадаю, це все.

В його голосі не було відчуття перемоги. Він щойно головував на найгірших виборах партії за майже дві декади.