Розділ «Частина друга Свідчення»

— Мадемуазель, я чув, що саме ви останньою бачили вбитого живим?

— Не знаю. Може, й так. Я помилково відчинила двері його купе. Мені було дуже соромно. Така недолуга помилка.

— Ви його бачили?

— Так. Він читав книгу. Я швидко вибачилася і вийшла.

— Він щось вам казав?

На гідній щоці леді з’явився легкий рум’янець.

— Він засміявся і сказав кілька слів. Я… я не розчула.

— А що ви зробили після цього, мадемуазель? — запитав Пуаро, тактовно відходячи від цієї теми.

— Я зайшла до американки, місіс Габбард. Попросила в неї аспірину, і вона дала його мені.

— Вона питала вас, чи замкнені двері між її купе і купе містера Ретчетта?

— Так.

— А вони були замкнені?

— Так.

— А потім?

— Потім я повернулася до свого купе, прийняла аспірин і лягла.

— Коли це було?

— Коли я лягла в ліжко, була за п’ять хвилин одинадцята, бо перед сном я дивлюся на годинник.

— А ви швидко засинаєте?

— Не дуже швидко. Головний біль минувся, але ще деякий час я не спала.

— Перед тим, як ви лягли, потяг зупинявся?