Розділ «Частина перша Факти»

Очі Пуаро блиснули.

— Гадаєте, це так? Я дуже радий. Бо, як на мене, це здається якоюсь нісенітницею.

— Яке ж іще може бути пояснення?

— Саме це я й запитую себе. Чи це просто збіг, чи що? Чи існують якісь ще невідповідності, що вказують на причетність двох осіб?

— Гадаю, я можу підтвердити це. Деякі удари, як я вже згадував, вказують на слабкість, брак сили чи рішучості. Оті удари злегка подряпали шкіру. А отут… і тут… — Знову показав він. — Для таких ударів потрібна велика сила. Вони пройшли крізь м’язи.

— То, на вашу думку, їх завдав чоловік?

— Цілком імовірно.

— А могла їх нанести жінка?

— Молода, енергійна, спортивна жінка змогла б, особливо під впливом сильних емоцій, та, як на мене, це малоймовірно.

Пуаро на якусь мить замовк.

Його супутник схвильовано запитав:

— Ви розумієте, про що я?

— Повністю, — підтвердив Пуаро. — Справа починає славно прояснюватися! Убивця — чоловік із величезною силою, він же слабак, і жінка, і правша, і шульга… Ah! c’est rigolo, tout ça![40]

Він заговорив із раптовою злістю.

— А жертва… Як він під час цього поводився? Кричав? Боровся? Захищався? — Він засунув руку під подушку і дістав автоматичний пістолет, який Ретчетт показував йому напередодні.

— Бачте, повністю заряджений, — сказав він.

Тоді вони оглянули купе. З гачків на стіні звисав денний одяг Ретчетта. На кришці рукомийника, що служила невеличким столиком, стояли різні предмети: вставні зуби в склянці води, ще одна склянка, порожня, пляшка мінеральної води, велика фляга, попільничка з недопалком сигари, якісь обвуглені рештки паперу і два згорілі сірники.

Лікар підняв порожню склянку і понюхав її.

— Ось пояснення пасивності жертви, — тихо сказав він.

— Накачали ліками?