Розділ «Частина перша Факти»

Здивований тон голосу Макквіна переконав Пуаро, що молодий чоловік про це не знав. Пуаро кивнув:

— Так. Він був наляканий. Скажіть мені, як він поводився, коли отримав першого листа?

Макквін завагався:

— Важко визначити. Він… він намагався віджартуватися тим своїм тихим смішком. Проте, — Макквін ледь здригнувся, — я відчув, що показний спокійний вимагає багато зусиль.

Пуаро кивнув. А тоді поставив несподіване запитання:

— Містере Макквін, скажіть мені, тільки чесно, що ви думаєте про вашого працедавця? Він вам подобався?

Гектор Макквін відповів не одразу.

— Ні, — нарешті сказав він. — Я не любив його.

— Чому?

— Важко сказати. Він був по-своєму досить приємний. — Він помовчав, а потім сказав: — Я зізнаюся вам, містере Пуаро. Він мені не подобався, і я йому не довіряв. Упевнений, що то був жорстокий і небезпечний чоловік. Хоча, маю визнати, доказів на підтримку своєї думки в мене немає.

— Дякую вам, мсьє Макквін. І ще одне запитання: коли востаннє ви бачили Ретчетта живим?

— Учора ввечері, десь о… — він на мить задумався, — о десятій, гадаю. Я пішов у його купе, щоб записати деякі розпорядження.

— Про що?

— Про кахлі та античні гончарні вироби, які він придбав у Персії. Доставили зовсім не те, що він придбав. Про це велося довге й неприємне листування.

— І тоді ви востаннє бачили Ретчетта живим?

— Так, гадаю, так.

— А вам відомо, коли Ретчетт отримав останнього листа з погрозами?

— Уранці того дня, коли ми покинули Константинополь.

— Маю поставити вам ще одне запитання, містере Макквін. У вас були хороші стосунки з вашим працедавцем?

Очі юнака несподівано блиснули.