Розділ «Частина перша Факти»

— У купе щось пересували?

— Нічого не чіпали. Я намагався не рухати тіло під час огляду.

Пуаро кивнув. Він роззирнувся.

Його одразу ж ударив лютий холод. Вікно відчинено навстіж, а шторку відсунуто.

— Бррр… — зауважив Пуаро.

Лікар вдячно всміхнувся.

— Мені не хотілося зачиняти його, — пояснив він.

Пуаро уважно оглянув вікно.

— Ви маєте рацію, — заявив він. — Ніхто не покидав вагон цим способом. Імовірно, що вікно залишили відчиненим, щоб навести нас на цю думку, але, якщо це так, то сніг зірвав плани вбивці.

Пуаро ретельно оглянув віконну раму. Він витяг із кишені невелику коробку і розсипав по ній трохи порошку.

— Жодних відбитків пальців, — сказав він. — Це означає, що їх витерли. Але, навіть якщо вони й були, це мало б нам допомогло. Вони могли б належати мсьє Ретчетту, його камердинеру чи провіднику. У наші дні злочинці таких помилок не припускаються. І тому, — додав він бадьоро, — ми можемо зачинити це вікно. Без сумніву, тут немов у льодовні!

Він перейшов від слів до діла, а тоді вперше виявив увагу до нерухомої фігури на полиці.

Ретчетт лежав на спині. Його піжамна сорочка, покрита плямами кольору іржі, була розстебнута та відгорнута.

— Я мав побачити характер його ран, — пояснив лікар.

Пуаро кивнув. Він схилився над тілом. Нарешті він випростався, злегка скривившись.

— Неприємна картина, — сказав він. — Хтось над ним стояв і знову, і знову завдавав удари. Скільки саме тут ран?

— Я нарахував дванадцять. Одна-дві рани такі поверхневі, що видаються подряпинами. І в той же час принаймні три удари могли стати причиною смерті.

Щось у лікаревому тоні привернуло увагу Пуаро. Він уважно подивився на лікаря. Невисокий грек втупився в тіло, недовірливо нахмуривши брови.

— Щось здалося вам дивним, чи не так? — м’яко запитав детектив. — Кажіть, друже. Щось вас бентежить?

— Ви маєте рацію, — визнав лікар.