Розділ «Частина перша Факти»

Очі Пуаро сяяли. Він обережно відклав щипці.

— Так, — сказав він. — Я знаю справжнє ім’я покійника. Знаю, чому він мусив покинути Америку.

— Як його звали?

— Кассетті.

— Кассетті. — Константін насупився. — Щось мені це нагадує. Кілька років тому. Не пригадую… Якийсь випадок в Америці, чи не так?

— Так, — підтвердив Пуаро. — Випадок в Америці.

Але Пуаро не збирався розповідати ще щось. Він розглянувся і продовжив:

— А тепер ми з цим розбиратимемося. Та спершу переконаймося, що тут ми помітили все, що мали побачити.

Швидко й спритно він ще раз обшукав кишені покійного, але не знайшов нічого цікавого. Він спробував відчинити двері, що вели в сусіднє купе, але вони були замкнені з іншого боку.

— Одного я не розумію, — сказав доктор Константін. — Якщо вбивця не втік через вікно, якщо суміжні двері замкнуті з іншого боку, а двері, що ведуть у коридор, не лише замкнені зсередини, а й пристебнуті ланцюжком, то як вбивця вийшов із купе?

— Так говорить публіка, коли людину зі зв’язаними руками ногами закривають у коробці, а вона зникає…

— Ви маєте на увазі…

— Гадаю, — сказав Пуаро, — якщо вбивця прагнув, щоб ми повірили, що він вийшов у вікно, він би зробив так, щоб було схоже, що втеча двома іншими виходами була неможлива. Як і «зникнення людини» в коробці, це просто трюк. Наша справа — з’ясувати, як цей трюк виконали.

Він замкнув суміжні двері зсередини.

— Про всяк випадок, — сказав він, — якби наша прекрасна місіс Габбард вбила собі в голову дістати подробиці злочину «з перших уст», щоб написати про це доньці. — Пуаро ще раз роззирнувся. — Гадаю, нам тут більше нічого робити. Повертаймося до мсьє Букa.

Розділ восьмий

Викрадення у сім’ї Армстронґів

Вони застали мсьє Бука, коли той саме доїдав омлет.

— Я подумав, що було б краще, коли б у вагоні-ресторані одразу ж подали обід, — сказав він. — Після цього там приберуть, і мсьє Пуаро зможе провести допит пасажирів. У той же час для нас трьох я замовив обід у купе.

— Чудова ідея, — сказав Пуаро.