Розділ «Частина перша Факти»

Макквін вагався.

— Я маю зрозуміти, — сказав він. — Хто ви такий? І що вам до цього?

— Я представляю міжнародну компанію спальних вагонів, — Пуаро замовк, а потім додав: — Я детектив. Мене звати Еркюль Пуаро.

Якщо він очікував вразити, то тут зазнав невдачі. Макквін просто сказав: «А, так?» — і чекав, що той продовжить.

— Можливо, вам це ім’я відоме?

— Ну, здається, знайоме, але я завжди думав, що так звати жіночого кравця[37].

Пуаро подивився на нього з огидою.

— Неймовірно! — сказав він.

— Що неймовірно?

— Нічого. Перейдімо до предмету обговорення. Я хотів би, мсьє Макквін, щоб ви розповіли все, що знаєте про покійника. Ви з ним родичі?

— Ні. Я… я був… його секретарем.

— Як довго ви обіймали цю посаду?

— Трохи більше року.

— Будь ласка, розкажіть мені все, що можете.

— Ну, я зустрів містера Ретчетта понад рік тому, коли був у Персії…

Пуаро перервав його:

— Що ви там робили?

— Я приїхав із Нью-Йорка, щоб оцінити можливості нафтової концесії. Не думаю, що ви захочете про це слухати. Мене з друзями добре обкрутили на цій справі. Мсьє Ретчетт жив у тому ж готелі. Він саме посварився зі своїм секретарем. Запропонував мені роботу, і я прийняв пропозицію. Тоді я був вільний, тому зрадів, що знайшов добре оплачувану роботу, так би мовити, без проблем.

— А потім?

— Ми подорожували. Містер Ретчетт хотів побачити світ. У дорозі йому заважало незнання іноземних мов. Тому я швидше працював гідом, ніж секретарем. Гарні були часи.