Розділ «Частина перша Факти»

— У вас залізні нерви, — сказав Ретчетт. — Може, вас привабить сума в двадцять тисяч доларів?

— Не привабить.

— Якщо ви розраховуєте на більше, більше не буде. Я знаю, скільки це мені вартуватиме.

— Я теж, мсьє Ретчетт.

— То що ж не так у моїй пропозиції?

Пуаро підвівся.

— Пробачте мені, що переходжу на особистості, та мені не подобається ваше обличчя, мсьє Ретчетт, — сказав він.

І з цими словами Пуаро вийшов з вагона-ресторану.

Розділ четвертий

Крик посеред ночі

Експрес «Симплон-Схід» прибув до Белграда за чверть дев’ята того ж вечора. Він мав рушати аж о 9.15, тому Пуаро зійшов на платформу. Проте він не залишився там надовго. Було дуже зимно, і хоча сама платформа була крита, з вулиці заносило густим снігом. Він повернувся до свого купе. Провідник, що пританцьовував і махав руками на платформі, намагаючись зігрітися, сказав йому:

— Ваші валізи, мсьє, перенесли в купе номер один, купе мсьє Бука.

— Де ж подівся сам мсьє Бук?

— Він перейшов у вагон з Афін, який щойно приєднали.

Пуаро вирушив на пошуки друга. Мсьє Бук жестом припинив його протести.

— Нічого. Нічого. Так зручніше. Ви ж їдете аж у Англію, тому вам краще залишитися у вагоні, що прямує в Кале. А мені тут дуже добре. Тут набагато спокійніше. У вагоні немає нікого, крім мене та грецького лікаря. Ох, друже мій, що за ніч! Кажуть, тут багато років не було такого снігу. Сподіватимемося, він не затримає нас у дорозі. Кажу вам, я від цього не в захваті.

Рівно о 9.15 потяг покинув станцію. Незабаром після цього Пуаро підвівся, побажав другові добраніч і попрямував коридором до свого вагона, розташованого за вагоном-рестораном.

На другий день подорожі бар’єри почали руйнуватися. Полковник Арбатнот стояв перед дверима його купе й розмовляв із Макквіном.

Побачивши Пуаро, Макквін обірвав розмову. Здавалося, він дуже здивувався.

— Як це так! — вигукнув він. — Я гадав, ви нас покинули. Ви сказали, що сходите в Белграді!