Розділ «Словник імен, назв, термінів»

ПАРІС (Олександр) — син троянського царя Пріама. Згідно з міфом, украв у спартанського царя Менелая його дружину Єлену. Це начебто й стало причиною Троянської війни. У мистецтві зображувався вродливим юнаком.

ПАРКИ — дочки Юпітера й Феміди, в давньоримській міфології три богині людської долі (тотожні грецьким Мойрам). Парки зображувалися у вигляді старих жінок, що прядуть нитку людського життя. Якщо нитка обірветься, людина вмирає.

ПЕНЕЛОПА — дружина давньогрецького героя Одіссея, персонаж поеми Гомера «Одіссея», ідеал жіночої вірності. Щоб відвадити женихів, які домагались її руки під час 20-річної відсутності Одіссея, Пенелопа пообіцяла вибрати одного з них в чоловіки, як тільки допряде покривало на труну свого тестя. Але вночі розпускала все, що в стані була наткати за день.

ПЕНИ — 1) втілення помсти, кари; 2) в давньоримській міфології — боги, що опікувалися певною сім’єю (пенати). Тут: гра слів.

ПЕРСІЙ (II ст. до н.е.) — римський оратор, сучасник Гракхів. Про нього як найбільшого знавця ораторського мистецтва згадує Ціцерон.

ПЕТРО — головний апостол у ранньому християнстві. В «Євангеліє від Матфія» проголошений каменем, на якому повинна будуватися церква.

ПІФАГОР (бл. 580—500 до н.е.) — грецький філософ-ідеаліст і математик, який абсолютизував число. На основі цього виросла сповнена забобонів містика чисел. Піфагор вірив у переселення душ. З цього приводу кепкує Еразм, натякаючи на діалог Лукіана «Півень, або Сновидіння», в якому півень заявляє, що він ніхто інший, як сам Піфагор. Деякі античні філософи вчили, що чотирма основами, або першоосновами всього сущого є: вогонь, вода, повітря, земля. Піфагор дотримувався іншої думки.

ПІФАГОРІЙЦІ — послідовники грецького філософа Піфагора, які проповідували відмову від приватної власності, а тому мали спільне майно.

ПЛАВТ Тіт Макцій (254—184 до н.е.) — видатний представник римської комедії.

ПЛАВТІВ ДІД — Еразм натякає на епізод з комедії Плавта «Купець» (II акт, 2-а сцена).

ПЛАТОН (427—347 до н.е.) — грецький філософ-ідеаліст, учень Сократа. Заснував у Афінах філософську школу, звану Академія. В діалозі «Держава» Платон описав ідеальний державний лад. З метою втілити ці ідеї в життя звертався до деяких володарів, зокрема до сицилійського тирана Діонісія. Але ніхто його не підтримав.

ПЛАТОНІВСЬКИЙ МУДРЕЦЬ — Еразм натякає на епізод з діалога Платона «Держава» (поч. VII кн.), де люди уподібнені в’язням, що сидять у темній печері і бачать лише тіні справжніх речей. На думку Платона, тільки мудрець, мов та людина, що вибралася з печери, спроможний побачити справжні речі.

ПЛУТАРХ (46—127) — грецький письменник і філософ. Головні його твори — «Паралельні життєписи» та «Настанови».

ПЛУТОН — брат Юпітера. У давньоримській міфології бог, володар підземного світу та царства померлих. Тотожний грецькому Аїдові.

ПЛУТОС — за давньогрецькою міфологією бог багатства. Арістофан, щоб підкреслити несправедливість розподілу багатств, зображує Плутоса сліпим і немічним.

ПОЕТИЧНІ БОГИ — боги, що, за уявою давніх греків, мешкали на горі Олімп (олімпійські боги). Особливо охоче прославляли їх і звертались до них у своїх віршах поети.

ПОЛІКРАТ — тиран острова Самос (бл. 537—522 до н.е.). За його правління острів перетворився на могутню морську державу. При своєму дворі утримував відомих поетів і вчених.

ПОЛІФЕМ — син бога морів Посейдона. У давньогрецькій міфології — одноокий велетень (циклоп), осліплений Одіссеєм.

ПОЛІФЕМ-ХРИСТОФОР. Зіставлення циклопа Поліфема зі святим Христофором у Еразма базується виключно на тому, що обидва зображувались велетнями.

ПОЛЛУКС — римська назва одного з Діоскурів — Полідевка, сина Зевса. Йому було подаровано безсмертя, яке він розділив зі своїм братом Кастором. Полідевк вважався дуже вправним кулачним бійцем.