Розділ «Частина п’ята Ритуал Чуді[718]»

Він спробував підвестися й торохнувся головою об низьке склепіння нової труби. Удар був сильним, і Білл знову впав на коліна, а перед очима в темряві вибухнула червона квітка.

— Об-бережно! — почув він власний крик. Його голос загудів у вузькому просторі. — Труба за-закінчується! Е-едді! Т-ти де?

— Тут! — він вимахував рукою перед собою, і його пальці чиркнули Білла по носі. — Білле, поможи мені вилізти, я геть нікого не бачу! Це…

Почувся оглушливий водяний хлюпіт, і Беверлі, Майк та Річі заверещали в унісон. На вулиці, на сонячному світлі звук їхнього тріо міг би видатися кумедним. Але тут, у темряві, у дренажній системі, він був жаским. Раптом усі вони повискакували з труби. Білл схопив Едді у ведмежі обійми, щоб уберегти його руку.

— О Господи, я думав, що втоплюся, — простогнав Річі. — Нас облило з голови до п’ят! Лайно-душ — це офігенно! Білле, треба привести сюди однокласників на екскурсію, можна забити баки містеру Карсонові…

— А після завершення місіс Джиммісон прочитає лекцію про те, як берегти здоров’я змолоду, — сказав Бен тремтливим голосом.

Усі пронизливо засміялися. Коли регіт почав ущухати, Стен зненацька гірко заплакав.

— Гей, чуваче, — мовив Річі, намацуючи липку спину друга. — Чуваче, ми зараз усі рознюняємося.

— Я в порядку! — голосно сказав Стен, досі рюмсаючи. — Страх я ще можу терпіти, але я ненавиджу бруд і просто дурію, коли не знаю, де я…

— Й-як га-га-гадаєш, сі-сірники ш-ще на ш-ш-щось го-годяться? — спитав Білл у Річі.

— Я віддав їх Бев.

Білл відчув, як у мороці його торкнулися пальці, і всунули йому в руку паперову коробочку сірників. Вони здавалися сухими.

— Я тримала їх під пахвою, — мовила Беверлі. — Може, ще сухі. Все одно спробуй.

Білл висмикнув із коробки сірник і черкнув ним об запалювальну смужку. Сірник загорівся, Білл підняв його вище. Друзі стояли, притулившись одне до одного, і мружилися на яскравий, миготливий вогник. Вони були заляпані, вимащені лайном і всі здавалися зовсім юними та вкрай переляканими. Позаду них виднілася каналізаційна труба, з якої вони вигулькнули хвилину тому. Прохід, у якому вони зараз стояли, був іще вужчим — труба розходилася в обидві сторони, а її долівка була встелена шаром екскрементів. А ще…

Він зойкнув і впустив сірника, бо йому обпекло пальці. Відтак прислухався й почув звуки швидких потоків води, лунке скрапування; періодично спрацьовували клапани, випускаючи надлишок нечистот, що ревли, несучись до Кендаскіґ, яка лишилась десь далеко позаду. Генрі та його друзяк було не чутно. Поки що.

— Правор-руч ві-від ме-мене ле-леж-ж-жить т-т-труп, — стиха проказав він. — П-приблизно з-з-за десять ф-футів од н-нас. Гадаю, ц-це Па-па-па…

— Патрік? — спитала Беверлі голосом, що бринів на межі істерики. — Це Патрік Гокстеттер?

— Т-т-так. За-запалити ще одного с-сірника?

— Маєш запалити, Білле, — озвався Едді. — Якщо я не побачу, куди повертає труба, я не знатиму, в який бік іти.

Білл запалив сірника. У його світлі всі побачили зелену, роздуту штуку, яка колись була Патріком Гокстеттером. Наче старий приятель, мрець страхітливо шкірився до них, та лише половиною обличчя — ним гарно поласували каналізаційні щури. Книги, які Патрік узяв на літнє читання, були розкидані довкола, й тепер вони так розбухли від вологи, що скидалися на товстенні словники.