Розділ «Частина п’ята Ритуал Чуді[718]»

— Я радий, що згадав вас, — додав Бен.

Річі рохнув од сміху. Беверлі захихотіла. Наступної миті вони всі реготали, дивлячись одне на одного, як у старі часи, — попри той факт, що Майк потрапив до лікарні й, мабуть, помирав або вже помер, попри те, що в Едді була зламана (знову) рука, попри те, що надворі стояла темна ніч.

— Скирте, ти такий мастак говорити, що я просто не можу, — ледь вимовив Річі, сміючись і витираючи очі.

— Великий Білле, це він мав стати письменником.

Усміхаючись, Білл сказав:

— І на ц-цій но-но-ноті…

5

Вони взяли позичений Едді лімузин. Річі кермував. Туман пощільнішав і стелився вулицями, наче цигарковий дим, ледь не сягаючи плафонів вуличних ліхтарів. Яскраві зорі сяяли в нічному небі, наче крижані скалки — весняні зорі… Та коли Білл нахилив голову до напівопущеного пасажирського вікна, йому здалося, що в далечині загримів літній грім. Десь там, над обрієм, хтось замовляв дощ.

Річі увімкнув радіоприймач, і з колонок полинув спів Джіна Вінсента[762] — «Бі-Боп-А-Лула». Він натиснув на іншу кнопку й упіймав Бадді Голлі. Натиснув утретє й почув «Літню Нудьгу» Едді Кокрена.

— Хотів би тобі зарадити, синку, але ж ти замалий, щоб голосувати, — промовив низький голос.

— Річі, вимкни, — тихо сказала Беверлі.

Він сягнув рукою до приймача, та вона завмерла на півдорозі.

— Залишайтеся з нами, триває рок-шоу «Річі Тозіер та Трупачки»! — загорлав, зареготав голос клоуна, перекрикуючи овації й гітару Едді Кокрена. — Не чіпай коліща, хай рок грає, ча-ча! Хай співець — не жилець, дорога та сама до ваших сердець! Тож ходіть всі сюди, приєднуйтесь! Тут, унизу, ми крутимо всі-і-і-і хіти! Всі-і-і-і хіти! Та якщо ви не ймете мені віри, просто послухайте нашого гостя, нічного диджея Джорджі Денбро! Тобі слово, Джорджі!

І раптом із радіоприймача почулося рюмсання Біллового брата:

— Ти відправив мене на вулицю, і Воно вбило мене! Я гадав, що Воно сидить у підвалі, Великий Білле, я гадав, що Воно в підвалі, та Воно чигало на мене в дренажному колодязі, і Воно вбило мене, ти дозволив Йому мене вбити, Великий Білле, ти дозволив Йому…

Річі так сильно крутнув вимикач, що він відлетів і впав на килимок для ніг.

— Слухати рок-н-рол у такій глушині — дурне діло, — сказав він. — Я згоден із Бев, не будемо вмикати музику, що скажете?

Ніхто нічого не сказав. У світлі вуличних ліхтарів обличчя Білла здавалося блідим і замисленим. Коли на заході прогримів грім, його почули всі.

6

У ПУСТОВИЩІ