Розділ «Частина п’ята Ритуал Чуді[718]»

Та сама відповідь.

— Ми відчуємо, як Воно буде поряд, — зненацька сказав Річі. Він зробив довгий, тремтливий вдих. — Якщо нам треба з Ним битись, не марнуймо часу. Ходімо.

Білл кивнув.

— Я п-п-піду перш-шим. Тоді Е-е-едді. Б-б-бен. Бев Ст-стен Б-бос Юр-ріс. М-майк. Т-ти в к-кінці, Р-річі. Т-т-тримайтеся за п-п-плечі того, х-хто йде пе-пе-перед вами. Буде те-те-темно.

— Вилазите чи як? — загорлав до них Генрі.

— Десь виліземо, — промимрив Річі. — Сподіваюся.

Вони сформувалися в процесію сліпців. Білл озирнувся, аби пересвідчитись, що всі зробили, як він велів. А тоді, схилившись трохи вперед, проти водного потоку, Білл Денбро повів своїх друзів у темряву — туди, куди мало не рік тому поринув човник, якого він зробив для свого братика.

Розділ 20

Коло замикається

1

ТОМ

Тому Рогану наснився збіса йобнутий сон. Сон, у якому він убив свого батька.

Частково він розумів, що це було маячнею, адже батько помер, коли Том був лише в третьому класі. Ну… можливо «помер» не зовсім годяще слово. Мабуть, тут краще підходило «вчинив самогубство». Ральф Роган змішав собі лужно-джиновий коктейль. Ви б сказали, що він випив на дорогу. Тома зробили умовним опікуном його брата й сестер, і коли з ними щось траплялося, його лупцювали.

Тож він не міг убити свого батька… та все одно, ось він, у цьому лячному сні — тримає щось, схоже на якесь невинне руків’я, біля батькової шиї… та тільки та колодка була зовсім не невинною, еге ж? На одному її кінці містилася кнопка, і коли натиснути на неї, з колодки вискочить лезо й встромиться в самісіньку батькову шию. «Не хвилюйся, татку, я не збираюся цього робити», — подумав він своїми сплячими мізками за хвильку до того, як його палець сягнув до кнопки й вигулькнуло лезо. Очі батька розчахнулися й витріщилися на стелю; його рот відкрився, і звідти почулося булькання крові. «Татусю, це не я! — закричав Томів мозок. — Це хтось інший…»

Він боровся зі сном, намагаючись прокинутися, та марно. У нього лише вийшло перескочити в інший сон. З дощу та під ринву. У цьому сновидінні він хлюпав, бредучи довгим і темним тунелем. Пекло розліноване подряпинами обличчя, боліли яйця. З ним був іще хтось, та він бачив тільки невиразні силуети. Все одно це не мало значення. Важливим було те, що десь попереду бігли якісь дітлахи. І вони мали заплатити. Їх треба було

(відлупцювати)

покарати.

Що б то не було за чистилище, смерділо там кепсько. Зверху лунко скрапувала вода. Його черевики й штани були геть мокрі. Малі гівнюки блукали десь там, у каналізаційному лабіринті, і, здається, вони гадали, що

(Генрі)

Том та його друзі загубилися, та вони ще подивляться, хто сміятиметься останнім,