Розділ «Частина п’ята Ритуал Чуді[718]»

Я заплющив очі й помасував лоба. Він згадав, що Біллова дружина в Деррі… однак не її ім’я й не те, що з нею трапилося.

— Будеш у Лос-Анджелесі, у тебе є мій номер. Зберемося й гарно понямкаємо.

— Ясна річ, — я відчув, як на очі накотилися гарячі сльози. — І якщо тебе занесе в наші краї — теж маякни.

— Майкі?

— Я тут.

— Я люблю тебе, чувак.

— Навзаєм.

— Окей. Тримай палець на пульсі.

— Біп-біп, Річі.

Він розсміявся.

— Так-так-так. Встроуми того пальця собі у вухоу, Майку. Шоу то є, у своує вухоу, хлоупче.

Він поклав слухавку, і я зробив те саме. А тоді відкинувся на подушки, закрив очі й ще довго їх не розплющував.

Шеф поліції Ендрю Редімахер, який обійняв цю посаду в шістдесятих після шефа Бортона, загинув. То був химерний випадок, і я не можу не прив’язати його до того, що відбувалося в Деррі… до того, що зовсім недавно скінчилося в Деррі.

Будівля, в якій розташовується суд та поліцейський відділок, стоїть на межі з ділянкою, яка провалилася в Канал, і хоча вона вистояла, зсув ґрунту (чи повінь) певне спричинив їй ушкодження, про які ніхто не здогадувався.

Як було сказано в газеті, того вечора Редімахер затримався на роботі. Після бурі з повінню він щодня засиджувався допізна. Офіс шефа поліції вже давно перенесли з третього на п’ятий поверх, і тепер він містився якраз під горищем, на якому зберігалися всілякі нікчемні артефакти з історії міста. Серед того мотлоху було й бродяжницьке крісло, про яке я вже писав на цих сторінках. Його було зроблено з заліза, і важило воно понад чотириста фунтів. 31 травня будівля пропустила крізь себе чимало води, і, певне, це й послабило горішнє перекриття (принаймні так пише газета). Та що б там не було, бродяжницьке крісло проломило горище й впало прямісінько на шефа Редімахера — він саме сидів за столом і читав звіти про нещасні випадки. Убило його миттєво. Офіцер Брюс Ендрін увірвався до кімнати й побачив, що той лежить на розтрощеному столі, досі тримаючи ручку.

Знову розмовляв по телефону з Біллом. Каже, що Одра почала потроху їсти тверду їжу, та то й усе. Я спитав у нього, що в Едді була за болячка — астма чи мігрень.

— Астма, — одразу ж відповів він. — Невже ти забувся про його інгалятор?

— Точно, — сказав я і згадав. Та тільки тоді, як про це сказав Білл.

— Майку…

— Га?