Розділ «Частина п’ята Ритуал Чуді[718]»

— Беверлі! — погукав Бен. — Беверлі!

— Тут…

Її крик був слабким, його майже повністю заглушало ревіння води. Вони йшли в темряві, раз по раз гукаючи, поступово наближаючись до неї.

Коли вони нарешті вийшли до неї, Білл спитав, чи лишилися в неї сірники. Вона поклала на його долоню півпачки. Він запалив одного сірника, і побачив перед собою примарні обличчя друзів: Бен підтримував Річі за плечі, а той згорблено стояв поряд, з його правої скроні текла кров; Беверлі сиділа, тримаючи на колінах голову Едді. Тоді він розвернувся в інший бік. На бруківці, розкинувши ноги та відвернувши голову, лежала скорчена Одра. Павутиння на ній майже розтануло.

Сірник обпік йому пальці, і він впустив його. У темряві він не розрахував відстань, перечепився через неї і мало не впав.

— Одро! Одро, ти мене ч-ч-чуєш?

Він просунув руку під її спину, посадовив її. Він узяв її за голову й притиснув пальці до шиї. Пульс прослуховувався — повільний, проте ритмічний стук.

Він запалив ще одного сірника, і від його спалаху зіниці Одри звузилися. Та це була мимовільна реакція: вона не звернула до нього очі, навіть коли Білл підніс вогонь так близько, що в неї почервоніла шкіра. Вона була жива, та ні на що не реагувала. Чорт, навіть гірше, і він це знав. Вона впала в кататонію[799].

Другий сірник обпік йому пальці. Він тріпнув рукою, згасивши вогонь.

— Білле, мені не подобається, як шумить ця вода, — сказав Бен. — Нам треба забиратися звідси.

— І як ми виберемося без Едді? — пробурмотів Річі.

— Виберемось, — сказала Бев. — Білле, Бен має рацію. Треба забиратися.

— Я візьму її з собою.

— Звісно. Та треба йти просто зараз.

— Куди? У який бік?

— Ти знатимеш, — лагідно промовила Беверлі. — Ти вбив Його, Білле. Ти знатимеш.

Він підняв Одру так само, як Річі, і підійшов до решти. Відчуття від її тіла було бентежним, моторошним — вона скидалася на дихаючу воскову фігуру.

— Куди, Білле? — спитав Бен.

— Я н-н-не…

(ти знатимеш, ти вбив Воно, і ти знатимеш)