Розділ «Частина п’ята Ритуал Чуді[718]»

— Тут, чувак. У мене Річі. Його… його поранено.

— Не мовчи, — уже ближче. — Говори, Білле.

— Ми вбили Його, — сказав Білл, прямуючи туди, звідки линув Бенів голос. — Ми вбили ту суку. І якщо Річі загинув…

— Загинув?! — вигукнув наляканий Бен. Він був уже дуже близько… а тоді його рука вигулькнула з темряви й легенько помацала Біллів ніс. — Як це, загинув?

— Я… він… — тепер вони вже тримали Річі разом.

— Я не бачу його, — мовив Білл. — Ось у чому річ. Я н-не ба-ба-бачу його!

— Річі! — загорлав Бен, і почав трусити його. — Річі, давай! Ну ж бо, чорти б тебе вхопили! — його голос затремтів, слова втрачали виразність. — РІЧІ, ТИ, БЛЯДЬ, ПРОКИНЕШСЯ ЧИ НІ?!

І в темряві почулася сонна, роздратована, на кшталт чого-ви-причепилися, говірка:

— Гауразд, Скирте. Гауразд. Нам не треуба ваша смеурдюча віувсянка…

— Річі! — закричав Білл. — Річі, з тобою все добре?!

— Сучара віджбурнула мене, — пробелькотів Річі, наче щойно прокинувся. — Я об щось стукнувся. Це все… все, що я пам’ятаю. Де Бевві?

— Десь там, позаду, — відповів Бен. Він коротко розказав їм про яйця. — Розчавив десь із сотню. Гадаю, що всі.

— Дай Боже, щоб ти не помилився, — мовив Річі. Його голос зазвучав краще. — Постав мене, Великий Білле. Я сам піду… Це що, воду чути?

— Так, — сказав Білл. Вони стояли в пітьмі, тримаючись за руки. — Як твоя голова?

— Болить, трясця. Що трапилося після того, як я відрубався?

Білл розказав їм усе, що зміг.

— І Воно здохло, — зачудовано проговорив Річі. — Ти певен у цьому, Білле?

— Так, — відказав той. — Цього разу я справді п-певен.

— Дякувати Богу, — мовив Річі. — Потримай мене, Білле, мені треба ригнути.

Білл вхопився за нього, і коли Річі закінчив блювати, вони пішли далі. Подеколи Білл копав щось крихке, і воно відкочувалось у пітьму. Білл подумав, що, мабуть, то були залишки Павучих яєць, які розтоптав Бен, і здригнувся. Було добре, що вони прямували до виходу, та однаково він був радий, що не бачить тих шкаралуп.