Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

Віктор став поряд із ним; Патрік Гокстеттер стояв трохи позаду й бездумно, зловісно всміхався — Едді знав ту мордату посмішку ще зі школи. Лось тільки почав зводитися на ноги.

— Ну ж бо, гімнюче. Давай побазаримо про те, як жбурляються камінцями. Давай побазаримо, га?

Тоді Едді з запізненням вирішив, що було б розумніше сховатися в крамниці. У крамниці були дорослі. Він почав відступати, та Генрі метнувся вперед і вхопив його. Баверз сіпнув його за руку, сильно сіпнув, і його посмішка перетворилася на звірячий вишкір. Генрі відірвав Едді від дверей і штовхнув його зі сходів. Він пропахав би гравій підборіддям, та Віктор вхопив його під руки, а тоді штовхнув. Едді ледь втримався на ногах, двічі крутнувшись навколо своєї осі. Четверо хлопчаків тепер дивилися на нього з відстані в десять футів — трохи попереду стояв усміхнений Генрі. На потилиці в нього півнем стирчало волосся.

Трохи позаду й лівіше від Генрі стояв Патрік Гокстеттер, по-справжньому лячний хлопчина. Раніше Едді його ні з ким не бачив. Він був повним якраз достатньо, аби його черево трохи звисало на пояс із пряжкою «Червоний вершник»,[672] мав ідеально кругле обличчя з блідою, наче пряжене молоко, шкірою. Та сьогодні лице в нього було припечене: найбільше присмажило носа, і шкіра вже почала облазити, а опіки крилами розкинулися на щоки. У школі Патрік любив убивати мух зеленою пластиковою лінійкою «СкулТайм» і складати їх до пенала. Іноді на гральному майданчику він показував ту колекцію якомусь новачку (новачки зазвичай трималися осторонь) — м’ясисті губи усміхнені, сіро-зелені очі серйозні й замислені. Що б йому не казали новачки, показував мертвих мух він завжди мовчки. Поряд із Генрі він стояв саме з таким виразом.

— То як діла, Людино-камінь? — мовив Генрі й почав скорочувати дистанцію. — Прихопив із собою камінців?

— Облиште мене, — сказав Едді тремтячим голосом.

— «Облисьте мене», — перекривив його Генрі, змахнувши руками, ніби дуже боїться. Віктор заіржав. — А що, як не облишу, Людино-камінь? Га?

Його рука вдарила, наче блискавка, і врізала Едді по щоці з ляском пострілу. З лівого ока полилися сльози.

— У крамниці мої друзі, — пробурмотів Едді.

— «У крамниці мої друзі!» — провищав Патрік Гокстеттер. — Ой-ой-ой!

Він почав обходити Едді справа.

Едді вже розвертався до нього, коли рука Генрі знову майнула, і цього разу спалахнула інша щока.

«Не плакати, — думав він, — вони хочуть саме цього, та навіть не думай, Едді, Білл би витримав, він би не заплакав, так що не плакати, бо. А»

Віктор ступив наперед і сильно штовхнув Едді просто в груди. Едді спіткнувся, відступивши на півкроку назад, перечепився об Патріка, який присів точно позаду його ніг, і полетів на гравій. Він гепнувся на долівку, обдерши руки. «Вуф!» — повітря вибило з легень.

Наступної миті Генрі Баверс наскочив на нього, притиснув колінами руки та всівся гузном на живіт Едді.

— Маєш каміння, Людино-камінь?! — навіжено прогорлав йому в обличчя Генрі, і Едді більше перелякав божевільний блиск в його очах, аніж біль в руках чи неспроможність відсапатися. Генрі втратив глузд. Десь поблизу хихотів Патрік.

— Хочеш пожбурлятися камінцями? Га? Я дам тобі камінців! Ось! На!

Генрі зачерпнув рукою жменю дрібного щебеню і вмазав нею Едді в обличчя. Баверз втирав гравій в його шкіру, дряпаючи щоки, повіки, губи. Едді відкрив рота й закричав.

— Хочеш каміннячка? Зараз дам! Ось, на, тримай каміння, Людино-камінь! Хочеш камінюччя? Окей! Окей! Окей!

Йому до рота заштовхнули гравію, і дрібні камінчики різали ясна, шкрябали зуби. Едді відчув, як з пломби викресали іскри. Він знову закричав і виплюнув з рота каміння.