Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

Містер Кін надпив трохи газованки, зачерпнув трохи морозива, і поки Едді вдихав з інгалятора, ретельно витер хустинкою підборіддя.

— Я б хотів уже піти, — сказав Едді.

— Дай мені договорити, будь ласка.

— Ні! Я хочу піти, ви отримали свої гроші, і я хочу піти!

— Дай мені договорити, — сказав містер Кін таким суворим тоном, що Едді сів назад.

У дорослих є влада й сила, й інколи так їх ненавидиш, так ненавидиш…

— Частина проблеми в тому, що Pacс Гендор, твій лікар, — людина слабка. А ще твоя мати впевнена, що ти хворий, — це ще одна частина. І ти, Едді, якраз посередині.

— Я не божевільний, — прошепотів чи радше прохрипів Едді.

Крісло містера Кіна скрипнуло, наче якийсь гігантський цвіркун.

— Що?

— Я не божевільний, кажу! — закричав Едді й одразу ж залився зрадливим рум’янцем.

Містер Кін посміхнувся. «Думай, що хочеш, — говорила та посмішка. — Ти думай, що хочеш, та я однаково лишуся при своїй думці».

— Едді, я лише хочу сказати, що ти хворий, та не тілом. На астму хворіють не твої легені, а голова.

— Ага, хочете сказати, що я здурів.

Схрестивши руки, містер Кін нахилився вперед і подивився на нього майже впритул.

— Я не знаю, — стиха сказав він. — А що, правда?

— Це все брехня! — заволав Едді.

Він сам здивувався, як таке вирвалося з його впалих грудей. Він думав про Білла й про те, як би він зреагував на такі дивовижні звинувачення. Плювати на затинання, Білл би знав, що сказати. Білл би знайшов у собі мужність.

— Одна велика брехня! Є в мене астма, є!

— Так, Едді, — сказав містер Кін; його суха посмішка стала химерною посмішкою скелета. — Проте хто тебе заразив?