Розділ «Частина друга Червень 1958 року»

Він насправді відлетів.

У Майка луснули нерви.

Він видав розпачливий крик жаху й бігом кинувся до обметаного негодами паркану між полем і дорогою, гублячи з рук останні уламки черепків. Більшість інших вивалювалася з сорочки, коли сорочка на ньому звільнилася з-під ременя. Він махнув через паркан, вхопившись за нього одною рукою, як Рой Роджерс, красуючись перед Дейл Еванс, коли йде з Петом Брейді та іншими ковбоями з кораля[314]. Він ухопився за ручки керма свого велосипеда й пробіг поряд з ним по дорозі футів сорок, перш ніж скочити верхи. Потім він скажено крутив педалі, не наважуючись озирнутись назад, не наважуючись стишити швидкість, аж поки не опинився на перехресті Попасного шляху й Позаміської Головної вулиці, де проїжджало в різних напрямках багато машин.

Коли він дістався додому, батько міняв у тракторі свічки. Вілл звернув увагу, що Майк геть весь у плісняві й пилюці. Майк вагався хіба що якусь дрібку секунди, а потім сказав батькові, що по дорозі додому, об’їжджаючи вибоїну, він вихнув убік і злетів з велика.

— Ти нічого не зламав, Майкі? — спитав батько, придивляючись до сина трохи уважніше.

— Ні, сер.

— Розтягнення?

— Гм-ха.

— Ти певен?

Майк кивнув.

— Ти знайшов собі якийсь сувенір?

Майк поліз до кишені й видобув ту шестерню. Показав її батькові, котрий коротко глянув на неї, а потім сколупнув з жинотка великого пальця Майка відразу під нігтем дрібнесеньку череп’яну крихту. Вона його, схоже, зацікавила більше.

— З того старого димаря? — запитав Вілл.

Майк кивнув.

— Ти лазив-бо до нього всередину?

Майк кивнув знову.

— Бачив там що-небудь? — спитав Вілл, а потім, наче переводячи це запитання на жарт (хоча прозвучало воно зовсім не жартівливо), додав: — Поховані скарби?

Усміхнувшись трішки, Майк похитав головою.

— Ну, не кажи матері, що ти там отирався, — сказав Вілл. — Вона застрелить мене першим, а тебе другим. — Він ще уважніше придивися до сина. — Майкі, з тобою справді все гаразд?

— Га?