Розділ «Частина друга Червень 1958 року»

Майк відскочив ліворуч, і тут же знову побачив ту повалену димову трубу. Він стрімголов кинувся до неї, побіг щодуху, лікті поршнями смикалися, короткими змахами шарпаючи його по боках. Птах прокричав, потім Майк почув лопотіння його крил. Наче вітрила. Щось штурхонуло його в потилицю. Теплий вогонь лийнув угору карком. Він відчув, як вогонь поширюється, коли кров почала сочитися йому під комір сорочки на спину.

Птах знову вихором розвернувся, наміряючись підчепити його своїми кігтями й понести геть, наче яструб польову мишку. Маючи намір віднести його собі в гніздо. Маючи намір його з’їсти.

І коли він згори шугнув до Майка — ті чорні, жахливі очі дивляться невідривно, — Майк різко метнувся праворуч. Птах лиш на крихту схибив. Необорним, нестерпним був порохнявий запах його крил.

Тепер він біг уздовж поваленої труби, повз нього мерехтіло її личкування. Він вже побачив, де вона закінчується. Якщо він зможе добігти до кінця й загачитися наліво, застрибнути досередини, можливо, тоді опиниться в безпеці. Птах цей занадто великий, щоб протиснутися досередини, думав Майк. У цьому він ледь не виявився неуспішним. Птах знову летів на нього, здіймаючись вище з наближенням, крила його лопотіли, штовхаючи вперед ураганний вітер, лускаті кігті цілилися на Майка, опускаючись. Він знов закричав, і цього разу Майку почувся тріумф у голосі птаха.

Хлопець нахилив голову, обхопив її руками й тараном попер вперед. Кігті зімкнулись і на якусь мить птах був ухопив його за передпліччя. Це було так, немов хтось учепився неймовірно сильними пальцями з твердими нігтями. Кусючими, як зуби. Ляскіт пташиних крил звучав йому в вухах громом; він ледь зауважував, як довкола нього спадають пір’їни, деякі з них торкалися його щік, немов примарними поцілунками. Тоді птах знову здійнявся, вмент Майк відчув, як його тягне вгору, спершу прямо, потім навшпиньках… на одну крижану мить він відчув, що носаки його кедів утратили контакт із землею.

— ПУСТИ мене! — крикнув він на птаха та з викрутом рвонув руку. Якусь мить кігті тримали, але потім рукав сорочки роздерся. Майк гепнувся знов на землю. Птах пронизливо скрикнув. Майк знову побіг, прориваючись крізь хвостове пір’я цієї тварюки, давлячись тим сухим смородом. То було наче біг крізь штору в душі, зшиту з пір’я.

He перестаючи кашляти, очі печуть від сліз і того якогось там гидотного пороху, що вкривав пір’я птаха, він ввалився досередини лежачого димаря. Не було зараз жодної думки про щось, що може чигати там, усередині. Він побіг у темряву, його захекані схлипи відгукувалися блідою луною. Подолавши, либонь, з двадцять футів, він розвернувся до яскравого кола денного світла. Груди в нього здіймалися й опадали рвучкими хвилями. Раптом він усвідомив, що, якщо він хибно оцінив розмір птаха або розмір горла цієї труби, він покінчив з собою так само гарантовано, як ніби приставив собі до голови батьківську рушницю й натис гачок. Звідси не було виходу. Це була не просто труба; це був глухий завулок. Інший кінець цього димаря ховався під землею.

Птах видав той свій пронизливий крик знову, і раптом світло в кінці труби померхло, це він спустився перед нею на землю. Майк побачив його лускаті жовті лапи, кожна завтовшки як литка дорослого чоловіка. Потім птах нахилив голову й зазирнув досередини. Майк знову втопився поглядом у ті огидно блискучі, як свіжа смола, очі з їхніми райдужками, мов золоті весільні обручки. Дзьоб птаха розкривався й закривався, розкривався й закривався, і щоразу, як той стулявся, Майк добре чув «клац», схоже на той звук, що його почуєш у себе в вухах, якщо достатньо сильно сам клацнеш зубами. «Гострий, — подумав він. — Дзьоб у нього гострий. Здається, я знав, що у птахів гострі дзьоби, але дотепер насправді ніколи про це не думав».

Птах знову крикнув. Цей звук пролунав так гучно в личкованому горлі димаря, що Майк ляснув себе долонями, затуляючи вуха.

Птах почав силуватися пролізти в пащу труби.

— Ні! — скрикнув Майк. — Ні, тобі не можна!

Світло мерхло тим дужче, що більше пташиного тіла протискувалося у промір димаря («Ох, Боже мій, чому я забув, що там здебільша лиш пір'я? Чому я не подумав, що він може протиснутись?»). Світло мерхло, мерхло… і пропало. Тепер залишилася тільки чорнильна чорнота, задушливий горіщаний запах птаха та шурхіт його пір’я.

Майк упав на коліна й почав обмацувати ввігнуту долівку труби, широко розкинувши руки, нашукуючи. Він знайшов уламок відбитої плитки, її гострі краї вкривав якийсь смушок, що вчувався ніби мохом. Закинувши назад руку, він жбурнув той уламок. Пролунало «гуп». Птах знову видав той свій химерний скреготливий щебет.

— Забирайся геть звідси! — закричав Майк.

Зависла тиша… а потім той хрусткий шурхіт розпочався знову, це птах відновив свої зусилля протиснутися крізь трубу. Майк мацав по долівці, знаходячи ще черепків, і кидав їх один за одним. Вони гупали, вдаряючись об птаха, а потім з брязкотом падали на керамічний рукав димоходу.

«Благаю Тебе, Господи, — думав Майк безладно. — Благаю Тебе, Господи, благаю Тебе, Господи, благаю Тебе…»

Йому дійшло, що треба відступати в глиб труби. Він забіг з того боку, де була її основа; само собою ясно, що далі труба мусить вужчати. Так, він може відступати, прислухаючись до того глухого, порохнявого шурхоту, поки птах протискатиметься слідом за ним. Він може відступати, і, якщо йому пощастить, він зайде далі того місця, глибше якого птах уже не зможе просуватися.

«Але що, як птах застрягне?»

Якщо так станеться, вони з цим птахом помруть тут разом. Вони помруть тут разом і гнитимуть тут разом. У цій темряві.

— Благаю тебе, Господи! — верескнув він, абсолютно не усвідомлюючи, що крикнув це вголос. Він кинув черговий уламок, і цього разу його кидок вийшов потужнішим — він тієї миті відчув, розповідав Майк іншим набагато пізніше, ніби хтось є позаду нього, і той хтось надав його руці колосального поштовху. Цього разу не було пір’яного «гуп»; натомість почувся сплеск, звук такий, немов якась дитяча долонька ляснула по поверхні напівзастиглого в мисці киселю. Цього разу птах закричав не з люті, а від справжнього болю. Безпросвітний шваркіт його крил заповнив трубу; повз Майка ураганом майнув сморід, вітром хилитнувши на ньому одяг, змусивши його кашляти й давитися і відступати назад від летючого пилу й моху.