Розділ «Ян Потоцький Рукопис, знайдений у Сараґосі»

— Дитя моє, цієї ночі нечиста сила знову виправляла казна-що в моєму скиті. Пустельники Фіваїди зазнавали сатанинських переслідувань не більше від мене; до того ж я не знаю, що мені думати про чоловіка, який прийшов сюди з тобою і зветься кабалістом. Він узявся вилікувати Пачеко й справді дуже йому допоміг, але зовсім не вживав заклинань, які вимагаються ритуалом нашої святої церкви. Ходімо до моєї келії, нас чекає сніданок, після якого ми, напевно, почуємо пригоди цього дивного незнайомця.

Я встав і подався за пустельником. І справді, Пачеко я знайшов у значно кращому стані, а обличчя його здалося мені менш відштовхуючим. Він залишався сліпим на одне око, але вже не висовував так гидко язика. На губах вже не було піни, а вціліле око дивилося не таким безумним поглядом. Я поздоровив з цим кабаліста, який відповів мені, що це лиш слабенький доказ його вмінь. Потім пустельник приніс сніданок, що складався з гарячого молока й каштанів.

Поки ми підкріплялися цим скромним почастунком, до келії увійшов худий і блідий чоловік, у вигляді якого було щось жахливе, хоча не можна було сказати, що, власне кажучи, витворює таке враження. Незнайомець став переді мною на коліна й зняв капелюха. Тоді я побачив, що в нього перев’язане чоло. Він простягнув мені капелюх, наче просив милостиню. Я кинув йому золоту монету. Дивний жебрак подякував мені й додав:

— Сеньйоре Альфонсе, твій добрий вчинок не піде намарно. Знай, що в Пуерто-Лапіче тебе чекає важливий лист. Прочитай його раніше, ніж в’їдеш до Кастилії.

Остерігши мене таким чином, незнайомець приклякнув перед пустельником, який наповнив йому капелюх каштанами, потім зробив те саме перед кабалістом, але тут же підхопився й сказав:

— Від тебе я не хочу нічого. Якщо розкажеш, хто я такий, то гірко про це пошкодуєш.

Сказавши це, він вийшов із келії. Коли ми лишилися самі, кабаліст почав сміятися й сказав:

— Аби довести, як я мало боюся погроз цієї людини, то одразу ж і скажу вам що це Вічний Жид, про якого ви напевне мусили чути. Вже сімнадцять століть, як він ані сів, ані ліг, не відпочив, не заснув. Безперервно ідучи, він з’їсть ваші каштани і завтра вранці буде вже миль за шістдесят звідси. Найчастіше пробігає він в усіх напрямках безмежні пустелі Африки. Годується сирими фруктами, а хижі звірі минають його без найменшої шкоди завдяки священному знаку «тав», вирізаному в нього на чолі. Саме тому, як ви помітили, й носить він на голові опаску. В наших околицях він не буває ніколи, хіба що на виклик якогось кабаліста. Взагалі-то можу вам присягтися, що я його сюди не викликав, бо терпіти його не можу. Але мушу також визнати, що він часто знає про найрізноманітніші речі; тому раджу тобі, сеньйоре Альфонсе, не легковажити його осторогою.

— Сеньйоре кабалісте, — відповів я, — Жид сповістив мені, що лист чекає на мене в Пуерто-Лапіче. Я сподіваюся дістатися туди післязавтра, і одразу ж запитаю корчмаря.

— Не треба так довго чекати, — відказав кабаліст. — Мало б я значив у світі духів, якби не міг доставити тобі цього листа раніше.

Сказавши це, він схилив голову на праве плече й вимовив кілька слів владним голосом. Через п’ять хвилин на стіл упав великий лист, адресований мені. Я розпечатав його й прочитав таке:

Сеньйоре Альфонсе!

Згідно наказу Його королівської величності, нашого наймилостивішого повелителя, дона Філіпа V, попереджаю тебе, щоб ти затримав свій приїзд до Кастилії. Цю заборону слід приписати лише тому нещастю, яке зумовило, що на тебе розгнівався святий трибунал, який займається збереженням чистоти віри в Іспанії. Нехай тільки цей випадок ніяк не зменшує твоєї готовності й бажання служити королю. В даному листі пересилаю тобі дозвіл на тримісячну відпустку. Проведи цей час на кордоні Кастилії та Андалузії; однак не перебувай надто довго в жодній з обох тих провінцій. Про заспокоєння твого шановного батька вже потурбувалися й представили йому всю цю справу в світлі, яке його ніяк не стривожить.

Твій доброзичливець дон Санчо де Тор де Пенья, військовий міністр.

До цього листа був доданий дозвіл на тримісячну відпустку з усіма необхідними підписами й печатками.

Ми віддали належне поспіху гінців кабаліста, а потім стали просити його, щоб він виконав свою обіцянку й розповів нам про події минулої ночі у Вента-Кемаді. Як і попереднього дня, він відповів нам, що ми не зрозуміємо в його розповіді багатьох речей, а потім, трошки подумавши, почав такими словами:

В Іспанії мене звуть дон Педро де Уседа, і під цим іменем в одному дні дороги звідси я маю чудовий замок. Справжнє ж моє ім’я — рабин Цадок Вен Мамун, бо я єврей. Признаватися в цьому дещо небезпечно в Іспанії, але поза тим, що я вам вірю, хочу вас попередити, що зашкодити мені було б не так просто. Вплив зірок на моє призначення почав виявлятися з перших же хвилин мого життя. Батька мого, який склав мій гороскоп, охопила радість, коли він побачив, що я з’явився на світ у той момент, коли сонце переходило в знак Діви. Він, щоправда, використав усі свої вміння, щоб досягти цієї мети, але не чекав такого прекрасного наслідку.

Я не мушу вам казати, що мій батько, Мамун, був першим астрологом свого часу. Однак астрологія була однією з найнезначніших наук, якими він оволодів; особливих успіхів домігся він у вивченні кабалістики — до ступеня, якого не осягнув до того часу жоден інший рабин.

Через чотири роки після моєї появи на світ у мого батька народилася донька під знаком Близнят. Незважаючи на цю вікову різницю, виховували нас однаково. Я ще не мав дванадцяти років, а сестра восьми, коли ми вже говорили гебрайською, халдейською, сиро-халдейською, знали мови самаритян, коптів, абиссінців і різні інші мертві чи вмираючі мови. А ще ми без допомоги олівця могли розкласти літери кожного слова згідно з усіма засадами, визначеними правилами кабалістики.

Мені якраз виповнювалось дванадцять, коли наше волосся з надзвичайною старанністю уклали в кільце; щоб не образити соромливості, властивої знакам, під якими ми народилися, їсти нам давали м’ясо чистих тварин, вибираючи для мене самців, а для моєї сестри — самок.