Розділ «Ян Потоцький Рукопис, знайдений у Сараґосі»

Коли мені пішов шістнадцятий рік, батько вирішив допустити нас до таємниць кабали «Сефірот». Спершу він дав нам в руки «Сефер Зохар», або так звану «Світлу Книгу», в якій нічого не можна зрозуміти, так її яснота осліплює свідомість читачів. Потім ми заглибились у «Сіфра Дізенуїта», тобто «Таємничу Книгу», у якій найзрозуміліше речення може з успіхом видатися загадкою. Нарешті ми приступили до «Ідра Рабба» та «Ідра Зутта», тобто до «Великого» і Малого Зібрання». Це бесіди, в яких рабин Сімон, син Іохая, автор двох попередніх творів, знижуючи стиль до звичайної розмовної мови, вдає, що навчає своїх приятелів найпростішим речам, а насправді відкриває їм найдивовижніші таємниці, а радше усі ті одкровення походять безпосередньо від пророка Ілії, який потайки покинув небесну країну й був присутній серед співрозмовників під іменем рабина Авви.

Можливо, ви всі уявляєте собі, що начебто дістали справжнє поняття про ці божественні книги з латинського перекладу, виданого разом з халдейським оригіналом у 1684 році в маленькому німецькому містечку Франкфурт, але ми сміємося з зарозумілості тих, котрі гадають, що достатньо звичайного людського зору, щоб читати ті книги. Цього вистачає в декількох сучасних мовах, але в гебрайській кожна літера є числом, кожне слово — премудрою комбінацією, кожне речення — грізною формулою, і якщо хтось зуміє вимовити її з потрібними придихами й наголосами, то легко зможе пересувати гори й осушувати ріки.

Ви добре знаєте, що Адонай словом створив світ, а потім сам перетворився в слово. Слово приводить в рух повітря і розум, одночасно впливаючи на відчуття і на душу. Хоча ви й невтаємничені, проте зможете з цього зробити висновок, що слово є необхідним посередником між матерією і всяким духом.

Можу вам лиш сказати, що ми не тільки з кожним днем набували нових знань, але й нової могутності. І навіть якщо ми не сміли її ще використовувати, то хоча б втішалися, горді тим, що, згідно з нашим внутрішнім переконанням, ця сила схована в нас. Проте незабаром найсумніша подія перервала наші кабалістичні насолоди.

Щодня ми з сестрою спостерігали, як наш батько Мамун дедалі більше втрачає сили. Він вже здавався чистим духом, який лиш для того увійшов у людську постать, щоб його легше помітили земні істоти. Нарешті одного дня він звелів прислати нас у його робітню. Вигляд у нього був такий достойний і божественний, що ми мимоволі впали перед ним на коліна. Він залишив нас у цьому положенні й, показуючи на клепсидру, сказав:

— Поки цей пісок пересиплеться, мене вже не буде на цьому світі. Запам’ятайте всі мої слова… Сину мій, спершу я промовлю до тебе. Для тебе я призначив неземних дружин, дочок Соломона й цариці Савської. До їхнього приходу на світ ніхто не думав, що вони стануть безсмертними, але Соломон навчив царицю вимовляти ім’я Сущого. Цариця вимовила це ім’я в ту мить, коли вона народжувала. Прилетіли духи Великого Сходу й прийняли двох близнят, поки ті ще не торкнулися нечистої оселі, яка зветься землею; потім понесли їх у сферу дочок Елоїма, де їм було дароване безсмертя зі здатністю розділити його з тим, кого колись дві сестри оберуть своїм спільним чоловіком. Це якраз ті дві жони з невисловленими прикметами, яких їхній батько згадує в своїй «Шир гаш-ширім», або в «Пісні над піснями». Застановися над цією божественною епіталамою, затримуючись на кожному дев’ятому вірші… Для тебе, доню моя, я призначаю значно прекрасніший зв’язок. Твоїми чоловіками будуть двоє Тоамімів, тих самих, яких греки знали під ім’ям Діоскурів, а фінікійці — Кабірів, одне слово — Близнята Зодіаку. Що я кажу?.. серце твоє надто чуле… я боюся, щоб якийсь смертний… вже немає піску в клепсидрі… помираю.

Після цих слів батько зник, а на тому місці, де він лежав, ми знайшли тільки жменьку легкого й світляного попелу. Я зібрав ці дорогоцінні останки, склав їх в урну й помістив у домашньому святилищі під крилами херувимів.

Ви розумієте, що надія на безсмертя й володіння двома неземними дружинами подвоїли в мені жагу до кабалістичних наук. Однак протягом довгих років я не смів вознестися в безмежну височінь і задовольнився тим, що підкорив собі за допомогою заклинань кількох духів вісімнадцятого ступеня. Проте з кожним роком я робився все більш відважним. Минулого літа я почав працювати над першими віршами «Шир гаш-ширім». Не встиг я розкласти перший вірш, як у моїх вухах пролунав жахливий гуркіт, наче весь мій замок валиться зверху донизу. Я зовсім не злякався; більше того, я був переконаний, що моя праця посувається успішно. Я перейшов до другого вірша, і коли покінчив з ним, лампа зсунулася з мого столу на підлогу, підскочила кілька разів і знерухоміла перед великим дзеркалом, яке висіло в глибині кімнати. Я глянув у дзеркало й побачив кінчики двох прегарних жіночих ніжок. Тут же за ними з’явилися наступні. Я тішив себе надією, що ці чудові ніжки належать неземним дочкам Соломона, але не смів продовжувати свої заняття.

Наступної ночі я знову взявся до роботи й побачив дві пари ніжок до щиколоток; через двадцять чотири години я вже починав бачити коліна, але тут сонце вийшло зі знаку Діви, і я вимушений був припинити роботу.

Коли сонце увійшло в знак Близнят, моя сестра вчинила щось подібне й побачила не менш дивовижне явище, але я не збираюся розповідати вам того, що не пов’язане з моєю власного історією.

Цього року я хотів знову розпочати перервану роботу, коли довідався, що знаменитий адепт якраз має проїздити через Кордову. Суперечка, яку я мав із цього приводу з сестрою, схилила мене відвідати його. Я дещо затримався з виїздом з дому і до вечора встиг доїхати тільки до Вента-Кемади. Я знайшов корчму, покинуту через духів, які там завелися; оскільки я їх зовсім не боюся, то влаштувався в їдальні й наказав малому Немраелю принести мені вечерю. Немраель — це маленький дух дуже низького ступеня, якого я використовую для подібних доручень; це саме він приніс твого листа з Пуерто-Лапіче. Він вирушив до Андухара, де ночував якийсь пріор бенедиктинців, без будь-яких церемоній вкрав у нього вечерю й приніс її мені до корчми. На вечерю був паштет із куріпок, який ти знайшов ще на другий день вранці. Я ж був такий виснажений, що ледь торкнувся його; тож відіслав Немраеля до своєї сестри, а сам ліг спати.

Серед ночі мене розбудив звук годинника, який бив північ. Після цієї музики я чекав на появу якогось духа й приготувався прогнати його, бо взагалі-то це прикрі й непрошені гості. Під час цих приготувань я раптом побачив сильне світло на столі, що стояв посеред кімнати, потім з’явився маленький блакитний рабин, який почав бити поклони перед поставцем, як це звичайно роблять рабини під час молитви. Був він заввишки з лікоть, і не тільки його одежі були блакитними, але навіть обличчя, борода, поставець і книга. Я одразу побачив, що це не дух, а ґеній двадцять сьомого ступеня. Я не знав, як його звуть, і взагалі не знав його до тих пір. Однак я вжив формулу, якій повсюди коряться усі духи. Тоді маленький блакитний рабин звернувся до мене й сказав:

— Ти всю свою роботу почав навспак, тому й побачив спершу ноги дочок Соломона. Почни від останніх віршів і намагайся передовсім відгадати імена неземних красунь.

Сказавши це, маленький рабин безслідно зник. Те, що він сказав мені, суперечило всім основам кабалістики, проте я був настільки необережний, що послухався його поради. Я почав складати останній вірш «Шир гаш-ширім» і, шукаючи імен двох безсмертних, віднайшов імена Еміна й Зібельда. Сильно здивувавшись, я усе ж розпочав закляття. Тоді земля страшенно здригнулася під моїми ногами, мені здавалося, що небо розламується в мене над головою, і я впав непритомний.

Опритомнівши, я побачив, що опинився в місці, освітленому незвичайним блиском. Кілька юнаків, прекрасніших за ангелів, тримали мене в обіймах, а один з них сказав мені:

— Сине Адама! Вернися до тями. Ти в оселі тих, які не вмирають. Нами править патріарх Енох, який ішов перед Елоїмом і був забраний на небо. Пророк Ілія є нашим первосвящеником, і його колісниця завжди до твоїх послуг, коли захочеш проїхатись по якійсь із планет. А ми — еґреґори, тобто діти, народжені від синів Елоїма й людських дочок. Ти також побачиш серед нас кількох нефілімів, але їх небагато. Ходімо, ми представимо тебе нашому повелителю.

Я пішов за ними й опинився біля підніжжя трону, на якому сидів Енох. У жоден спосіб я не міг витримати блиску його очей, тож не смів підняти погляду вище його бороди, яка була схожа на бліде світло, що оточує місяць у вологі ночі. Я боявся, чи зможуть витримати мої вуха звук його голосу, але голос той був солодший від божественних органів. Крім того, він ще й пом’якшив його, звертаючись до мене:

— Сине Адама, тобі зараз же приведуть твоїх дружин.

І в ту ж мить я побачив, як заходить пророк Ілія; за руки він тримав двох красунь, приваб яких ніколи б не зуміли збагнути смертні. Крізь їхні прозорі тіла можна було бачити душі й докладно роздивитися, як вогонь пристрасті кружляє їхніми жилами й змішується з кров’ю. За ними двоє нефілімів несли триніжок з металу настільки ж коштовнішого від золота, наскільки золото є коштовнішим від свинцю. Доньки Соломона подали мені руки й повісили на шиї китичку, сплетену з їхнього волосся. У ту ж мить живий і чистий пломінь вирвався з триніжка й пожер усе те, що в мені було смертного. Нас відвели в опочивальню, що блищала красою і палахкотіла коханням, відкрили величезне вікно, що виходило на третє небо, і тут же почувся божественний спів ангелів. Насолода охопила всі мої почуття…

Що ж я можу вам ще сказати? Наступного дня вранці я прокинувся під шибеницею Лос-Ерманос між двома огидними трупами, як і оцей молодий подорожній. З цього я роблю висновок, що мав справу з нечувано злостивими духами, природи яких я не знаю як слід. Я навіть побоююся, щоб ця пригода не наробила мені шкоди у справжніх дочок Соломона, у яких я бачив тільки ніжки.