Розділ «Філіпп Майєр Син»

— Еге ж.

— Та ні, мабуть, не варто.

Я промовчав.

— Мабуть, ось так буде добре.

Знову я щось прокудкудакав.

— І мені теж добре, — ніжно прошепотіла вона.

Я відчував, як ми з нею поступово стаємо єдиним цілим. Красуня, нахилившись, торкнулася мого чола своїм. Наші пальці міцно переплелися, і я лежав тихенько, насолоджуючись близькістю її тіла. А подих її був таким ніжним і свіжим.

— Не зважай на те, як мене звуть люди, — солодко прощебетала краля. — Моє справжнє ім’я — Самотня Пташка.

Коли Неекару та Ескуте повернулися, ми із Самотньою Пташкою вже дрімали під ковдрою. Я чекав, що Ескуте знову почне пащекувати. Та він тільки прошепотів щось до Неекару, а той так само тихо щось відповів. Потім Неекару вклався спати. Ескуте ж тихенько підійшов до нас. Торкнувшись спочатку волосся Самотньої Пташки, він провів долонею по моїй щоці. Потім лагідно поплескав мене по плечу, сказавши мовою команчів щось таке, чого я не зрозумів. Самотня Пташка щось промурмотіла вві сні, й Ескуте, ніжно поцілувавши її волосся, знову торкнувся мого плеча. А тоді поцілував мене в чоло та й пішов до своєї постелі.

Хлопці поснули, мені ж ніяк не спалося. Урешті-решт я, не витримавши, розбудив Самотню Пташку.

Прокинувся я, відчувши, що дівчина вилазить із-під ковдри. Ледь розвиднялося, тож я подумав, що ще рано, і взяв її за руку. Але красуня, вивільнившись, похитала головою.

— Ні, — прошепотіла вона. — Мені вже час іти.

— А все-таки, чому тобі дали таке дивне ім’я?

— Тому що я працюю не за п’ятдесятьох, а всього-на-всього за десятьох, — усміхнулася вона й поцілувала мене на прощання. — Ти тільки не витріщайся на мене при всіх. Те, що сталося цієї ночі, найімовірніше, не повториться ніколи. Це вперше мій чоловік відправив мене до когось іншого. І я не знаю, який настрій він матиме, коли я повернуся.

Уранці, коли ми втрьох снідали сушеною лосятиною та спостерігали за повсякденною метушнею селища, я помітив, що з Ескуте щось негаразд. Адже він звичайно був дуже охайним, а от сьогодні — навіть не розчесав своє довге волосся.

— То що тепер? — мовив я, порушуючи мертву тишу, що панувала в нашому тіпі протягом усього ранку. — Гладкий Вовк гніватиметься на мене?

— Зовсім ні, — спідлоба зиркнув на мене Ескуте. — Він просто відріже твоє причандалля, і все. Сподіваюся, у тебе залишилися спогади, варті цього.

— Та не слухай ти його! — втрутився Неекару. — Він же просто нетямиться від ревнощів. Ти єдиний, кому пощастило переспати з найвродливішою жінкою в нашому селищі. Ну, звичайно ж, якщо не враховувати того, хто заплатив за неї півсотні коней.

— Півсотні коней заплатив мій батько, а не брат! Якщо б Ні За Холодну Воду дісталася батькові — це було б справедливо. А так…

— Гляньте, як розійшовся, — похитав головою Неекару.