— Зараз, може, і так. Але потім ти дуже шкодуватимеш.
Запала тиша. Мені взагалі незрозуміло було, чого Ескуте так переймається. Він здобув у походах уже шість скальпів. І, попри свій поки що невисокий зріст і худорлявість, був вродливим, а також дуже спритним і сміливим. Тож усі мешканці нашого селища — і чоловіки, і жінки — поважали його. Але, з іншого боку, він був правий. Ні За Холодну Воду — єдина жінка в нашому селищі, яка гідна була б стати його дружиною.
— Є ж іще білява красуня, яку захопив у полон Ліниві Ноги, — наче вгадав мої думки Неекару. — Німка, як там її звати?
— Жовте Волосся, — підказав я.
— Еге ж. Так ось, вона така ж гарна, як і Ні За Холодну Воду.
— Щоб я одружився з якоюсь жалюгідною полонянкою?! Тіететі, без образ.
— У жилах кожного з нас тече кров полонених, — зауважив Неекару.
— Може, й так. Але я нізащо не одружуся з нею.
— Ти ж наче не гнівався на мене тоді, вночі? — промимрив я.
— Я не гніваюся на тебе. Зовсім ні. Я радий, що ти скуштував цього. Ти справді це заслужив. А от мій жирний, потворний брат-боягуз — ні! Ну як, як батько міг заплатити той викуп, навіть не торгуючись? Це що, лише тому, що Гладкий Вовк — його старший син?!
— Ми всі знаємо, що вождем станеш ти, — мовив Неекару. — Твій брат — просто синок заможненького батька.
— А раптом мене вб’ють до того, як я стану вождем? А батько тим часом платитиме ще викупи, аби роздобути своєму гладкому синочкові ще красунь-дружин.
— Я, принаймні, потурбуюся про те, щоб із тебе не зняли скальп.
— Оце так!
— Між іншим, у тебе є батько. А це велике щастя, за яке треба завжди бути вдячним.
— Твій батько загинув смертю героя, — опустив погляд Ескуте. — Щасливі Мисливські Угіддя — саме для таких, як він.
— Дякую, що втішив, Ескуте. Але де вони є, ці Щасливі Мисливські Угіддя? Я чув, що туди начебто можна потрапити, якщо вирушити на захід, і їхати дуже-дуже довго. Іноді моя туга за батьком стає просто нестерпною. Так хочеться бодай на мить почути його голос, відчути дотик його руки. Усі запевняють, що він — на далеких-далеких західних землях. А Тіететі каже, що далеко-далеко на заході — нескінченна солона вода. І все. Де ж вони — ті землі, де коні не бігають по траві, а літають по небу, і не буває ні спеки, ні холоднечі, і дичина сама настромлюється тобі на списа й сама підсмажується? Де вона є, та чарівна країна?
— Пробач, — похнюпився Ескуте. — Мабуть, я занадто скаржуся на життя.
— Та ти що…
— А все ж, що буде далі? — обережно втрутився я. — Невже Ні За Холодну Воду вже ніколи не прийде до мене?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 59. Приємного читання.