Розділ «Філіпп Майєр Син»

Відносини між родиною Мак-Каллоу та мешканцями містечка завжди були, скажімо так, не вельми теплими. Третина людей із Мак-Каллоу-Спрінґс не могла знайти роботу; а тут іще батько Джинні два місяці тому заборонив прокладати через його землю шосе, що мало би на тридцять миль скоротити шлях між Ларедо та Каррізо-Спрінґс. Це, вочевидь, переповнило чашу людського терпіння. У газеті «Сан-Антоніо Експресе» написали про ранчо Мак-Каллоу як про фортецю, оточену непробивним муром, — подібно до ранчо Кінґ і Кенеді.

— Це все через того клятого Рузвельта, — бурчав батько Джинні. — От побачите — він таку диктатуру влаштує в цій країні, що ті дурисвіти, які голосували за нього, ще неабияк пошкодують!

А вже наступного дня біля воріт ранчо зібрався натовп; люди простояли там увесь день, але розходитися не збиралися. Джинні бачила, як її батько — замість того щоб вийти до натовпу та спробувати про щось домовитися — роздав гвинтівки «Томпсон» усім робітникам ранчо, які вміли стріляти.

— Не виходь сьогодні вночі на терасу, — наказав він доньці. — Не підходь близько до вікон. І світло не вмикай.

— А що воно буде? — прошепотіла вона.

— Та нічого. Таке вже не раз учинялося — і нічого.

Спати вона того вечора пішла рано. У східній частині будинку були розташовані дитячі спальні, кожна з яких мала свою терасу: там дуже добре спалося теплими ночами. Джинні, повагавшись трохи, не послухалася батькового наказу — вийшла на свою терасу й тихенько лягла в ліжко. І, як завжди, замилувалася зірками, що яскраво сяяли в темному небі, а ще слухала заспокійливий спів цвіркунів. У цю колискову впліталися й інші звуки: пугикання сови, мукання корів, деренчання дрімлюг, виття койотів, і ще — скрипіння водяного вітряка, яке, треба сказати, анітрохи не заважало дівчинці спати, та голосне квакання деревних жаб (це означало, що незабаром упаде дощ). Раптом із сусідньої тераси донісся тихий шелест. Ти ба — її брат Пол теж вирішив наплювати на батькові накази.

— Це ти? — прошепотіла Джинні.

— А хто ж іще? — почулося у відповідь.

— Як ти гадаєш, що буде далі?

— Звідки я знаю?..

— Вони якусь маячню торочать про цих Блаунтів. А ти як думаєш?

Брат не відповідав.

— Ти там заснув, чи що? — пробурчала дівчинка.

— Я так не думаю. Хоча… не знаю.

— А Джонас і Клінт де? Теж пішли спати?

— Та ні — біля батька крутяться.

— А ти когось бачиш там, біля воріт?

— Та вгамуйся вже! — не витримав Пол, але трохи згодом заговорив-таки знову. — Нікого я там не бачу.

— А що як вони виламають ворота?