Розділ «Філіпп Майєр Син»

— Та…

Ось тут я й замовк, бо не зміг знайти потрібних слів, наче сам диявол мені раптом щелепи склеїв.

Мадлен із похмурим, невдоволеним обличчям (від інших солом’яних вдів Сан-Антоніо вона перейняла звичку підфарбовуватися — зовсім трошечки, утім я помітив) ходила туди-сюди просторою вітальнею. Слуги тихенько поралися по господарству десь в іншій частині дому; наші хлопчики гралися на подвір’ї.

— Ненавиджу цей будинок! — пробурчала вона.

— Чи ти сказилася? Будь-хто мріяв би про таку розкіш!

Справді, це був просто палац, а не будинок: білосніжні стіни, інтер’єр в іспанському стилі, за вікнами — мальовничий пейзаж (блакитна річечка, оточена ніжною зеленню дерев і трави). Словом, нічим не гірший за оселю її батька. Щоб його купити, я віддав свій заробіток за два роки. Та ще й на мені висіло боргове зобов'язання приблизно на таку саму суму.

— Я згодилася б на животіння в найубогішій халупі, якби лишень…

— Повір мені: уже зовсім скоро я заберу вас звідси.

— А чому б не просто зараз?

— А тому!

— Не потрібен мені — і не буде потрібен! — такий величезний будинок. Ти мене, мабуть, із моєю сестрою переплутав…

Мадлен усміхнулася, намагаючись мене розвеселити. Та мені в той момент було геть не до жартів.

— Ще три роки, — дуже серйозним тоном проказав я. — А після того я радше здохну, ніж іще бодай раз підійду близько до корови чи бичка. Присягаюся тобі.

— Я не зможу стільки чекати.

— Там навіть школи немає!

— А ми збудуємо. Або наймемо дітям учителя. Або житимемо то тут, то там: у місті діти ходитимуть до школи, а на ранчо з ними займатиметься репетитор! — вона сплеснула руками. — Бачиш, скільки варіантів? Я ж тебе не залізницю побудувати прошу, Ілаю!

— Придбати будинок і не жити в ньому — це просто розкидати гроші на вітер.

— Той, хто купує землю й не будує там пристойного житла, чинить іще безглуздіше. А я тим часом повинна сама сидіти з твоїми дітьми, які постійно намагаються поводитися точнісінько так, як ти, хоча насправді тебе анітрохи не знають.

— Вам не місце на тому ранчо. Це я тобі кажу більш ніж серйозно.

Мої останні слова Мадлен пропустила повз вуха, вочевидь, продумуючи свою наступну фразу.