Я досі мовчав, немов узагалі язика проковтнув.
— От і чудово, — мовила вона. — То що — до вересня впораєшся?
— Та за цей час хіба що землянку вирити можна!
— То найми вдвічі більше будівельників. Чи вдесятеро більше, мені байдуже. Пам’ятай: мине три місяці — ні дня більше! — і я забираю звідси дітей.
В Абіліні щотижня відкривається нова крамниця одягу. Тож після перегону худоби майже всі ковбої продають своїх коней, а тоді купують собі новий костюм і квиток на потяг, щоб швиденько повернутися додому. Ті з них, яким «випадає щастя» побувати на шоу Неда Бантлайна чи Білла Коді, потім ще кілька місяців бозна-як задирають носа (неначе ці шоу реальніші за їхнє власне життя). Інші проводять зимові вечори за книжками Брета Гарта.
Довгі й виснажливі перегони худоби відійшли в минуле — Міжнародна Велика Північна залізниця прокладала лінію прямісінько крізь наші пасовиська. Ну, а де залізниця, там і навала людей: у містах — голці ніде впасти; земельні ділянки розхапують так стрімко, що ціна підскочила до сорока доларів за акр (а я ж купував свої землі по четвертаку за акр).
Якби не мої сини, я плюнув би на все, гайнувши до Клондайку. Техаська земля збезчещена й виснажена, мов жінка, яку примусили «обслужити» полк солдатів. Я ніколи не думав, що сюди з’їдеться стільки людей: враження було таке, немовби все населення Землі вирішило перебратися жити до Техасу.
Розділ 68
Дж. Е. Мак-Каллоу
Вона заходить до великої кімнати й бачить свого тата, який сидить біля каміна (стілець стоїть на кам’яному фундаменті) й читає якийсь блокнот у шкіряній палітурці. Чарлз Мак-Каллоу ще не помічає присутності доньки, бо вона мовчки стоїть у тій частині кімнати, де панує напівморок. Дочитавши сторінку, він вириває її та жбурляє, нахилившись уперед, просто у вогнище. Поряд із батьком — на підлозі — Джинні помічає ще три такі самі блокноти (мабуть, чиїсь щоденники). Вона кілька хвилин стоїть мовчки, а тоді виходить на світло.
— Що це ти робиш, тату?
Тепер їй видно, яке бліде й укрите рясним потом, наче при лихоманці, його обличчя.
— Твій дідусь був жалюгідним брехуном, — силоміць вимовив він після тривалої паузи.
А затим скривився, наче збирався розплакатися. І Джинні згадала, як побачила нещодавно батька своєї шкільної подруги, який сидів біля каміна, точнісінько так, як зараз її тато, і проливав сльози. Може, то в них, татусів, традиція така?
Її батько все-таки не заплакав, лише проказав:
— Піду-но я краще справою займуся.
Він устав зі стільця, підібрав із підлоги три інші блокноти й жбурнув усі чотири у вогнище. А потім поцілував її в чоло й побажав доброї ночі.
Переконавшись, що він пішов, Джинні, узявши коцюбу, вигребла таємничі щоденники з каміна майже неушкодженими.
Ані своїм братам, ані комусь іншому вона цих блокнотів не показувала, адже знала, що вони повинні стати таємницею. Тільки її таємницею.
Джонас увесь день поводився якось дивно: після школи — пішов до своєї кімнати, замість того щоб приєднатися до батька на пасовиську; під час вечері — майже нічого не з’їв. Може, захворів на грип?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 266. Приємного читання.
TextBook